Скласти власну байку! будь-! термiново! скласти власну байку! будь-! термiново! скласти власну байку! будь-! термiново! мени можуть поставыть за це 2, якщо на зроблю скласти власну байку! будь-! термiново! скласти власну байку! будь-! термiново! скласти власну байку! будь-! термiново!

Звери на соревнованиях.

Однажды Черепаха, Улитка, Муравей

Решили силами равняться

И спорить, кто быстрей.

И каждый в новой форме

На старте уж стоит.

-Конечно, буду первой ,-

Улитка говорит. -

Тяжелый панцирь трудно

Вам на себе тащить.

Оставьте эти глупости,

Вам не победить.

-Сама ты неуклюжая

И скользкая всегда.

Да ты утонешь в луже

Иль поскользнешься, да!

Пока они кричали,

Уж объявили старт.

И Муравей помчался

На маленьких ногах.

И по заслуге крошке

Награда отдана.

Пусть ножки его малы,

Да голова умна.

Відповідь:

Не знаю у чому суть питання, але особисто мене саме більше вразила історія кохання бабусі і дідуся Михайлика. Сусідам було дивним те, що  дідусь так жалував все життя свою дружину. "Коли дiдусь пiзно повертався з роботи чи заробiткiв, то шкодував будити свою дружину, а сiдав на призьбi коло її вiкна i отут, припадаючи росою, засинав до ранку". Дідусь і бабуся народилися ще кріпаками, а побралися вже вільними. Все життя вони важко працювали. "I наоралися, i насiялися, i накосилися його усi бiлявi сини й онуки, аж поки не взялися їх косити вiйни i смерть. Косила вона, не жалуючи, i залишилось тепер з усього нашого великого роду тiльки двоє чо-ловiкiв...". В повісті немає ні однієї згадки про те, щоб бабуся гримала на дідуся чи когось з родини. Навіть за те, що дідусь, хильнувши лишнього, викупив на базарі не самого кращого коня, бабуня лише  жартувала і  підсміювалася.  А ще вона дуже любила свій сад. " Кожне деревце тут посаджене її руками, й до кожного з них вона мала своє тихе слово. Було так цiкаво слухати, коли бабуся, наче з рiднею, розмовляє з деревами, тому я й ув'язуюсь за нею. Але бабуся не полюбляє, щоб хтось прислухався до її розмови з садком". Коли дідусь помер, то бабуся пережила його зовсім не надовго. Тяжко сумувавши, вона злягла, "а коли почула свою смертну годину, пiдвелася, сама вибiлила стiни, помастила долiвку, принесла з городу прив'ялих чорнобривцiв, купчакiв i панiстки, розкидала по хатi i звелiла увечерi скликати рiдню. При поганенькому, бензином заправленому, слiпаку востаннє вечеряла зi своїм родом бабуня. I хоча її думи i очi вже летiли у небо, нiхто не вiрив, що вона прощається з свiтом: адже i мастила, i прибирала сьо-годнi в хатi, i нiчого, крiм душi, не болiло в неї... Та, напевне, бiль душi — найстрашнiший бiль. Через день бабуню поховали поруч з дiдусем. Рiдня i осiннiй день плакали над її могилою, а з цвинтарної грушi в могилу впала грушка. Напевне, для того, щоб бабуня й на тому свiтi садила сади..."

Пояснення:

Відповідь:

1. Пригоди з повітряним змієм

2. Атмосфера у Толиному будинку (якщо мова про те, як батько Федька дивиться на освітлені  вікна  Толиного будинку)

3. Повіденка хлопців під час дощу

4. Суперечка між Федьком та Толею

5. Події на льодоході (якщо мати на увазі, те, як Федько перейшов річку)

6. Толя хоче повторити "подвиг" Федька

7. Порятунок Толі

8. Покарання Федька батьками (коли батько бив, а мати сварила, за те, що ніби то Федько штовхнув Тою на лід, тому що на початку твору теж є сцена покарання Федька, але фактично лише батьком)

9. Смерть Федька

10. Байдужість Толі до чужого горя

Пояснення: