Твір на тему "рідна україна" або "світ природи (на вибір)терміново, завтра

Твір-роздум про природу

Недарма говорять, що природа – наша мати. Вона дає людині все необхідне для життя, хоч ми не завжди можемо оцінити її дарунки. Що може бути кращим за тепле сонце, величні гори, грайливе море, квітучі дерева навесні? Світ природи багатий і різноманітний. Чого варті сотні тисяч видів тварин, більшість з яких ми ніколи не бачили у житті! А найголовніше те, що людина не просто користується тим, що природа дає їй, а cама становить її невід’ємну частину.

Зараз ми всі звикли жити у світі, який начебто будуємо для себе самі. Ми живемо у великих будинках, оснащених високотехнологічними побутовими пристроями, маємо змогу пересуватися на великі відстані завдяки автомобілям, потягам, літакам. Також ми можемо слідкувати за тим, що відбувається за тисячі кілометрів, через Інтернет або телебачення. Але на мою думку, все це вторинне, адже в будь-якому випадку ми використовуємо знання законів природи та її енергію для створення всіх цих технологій. І на крайній випадок, людина може прожити без усього цього, як жили наші предки й досі живуть деякі первісні племена.

Але неможливо жити, якщо ти не маєш змоги насолодитися свіжим ранковим повітрям, погратися з маленьким ласкавим кошеням, погрітися на літньому сонечку, вдихнути аромат троянд, побачити високо в небі світ уже неіснуючих зірок. Хтось може не погодитись, але мені здається, кожен із нас потребує цих простих радощів час від часу. Недарма на вихідні й свята люди полюбляють бувати на природі, тому що спілкування з нею допомагає їм відпочити, розслабитися, зібратися з силами для вирішення важливих проблем в нашому, «людському» світі.

Дуже засмучує те, що люди захопившись розвитком нових технологій, часто шкодять природі. Наша діяльність викликає забруднення довколишнього середовища, кліматичні зміни, вимирання видів тварин і рослин. Колись це було не дуже помітно, а зараз у великих містах просто нема чим дихати. Необхідно пам’ятати, що шкодячи природі, ми робимо гірше самим собі. Мені дуже подобається, що в багатьох країнах люди звернули увагу на альтернативні джерела енергії та екологічні види транспорту. У цій справі неможна бути байдужим – ми маємо зберегти багатства і красу природи, тільки за цієї умови можливе й наше існування на Землі.

Петро́ Па́влович Ребро́.

Закінчив Запорізький державний педагогічний інститут. Після закінчення Запорізького педагогічного інституту служив в армії, вчителював у Малокатеринівській середній школі, працював у редакціях обласних газет «Червоне Запоріжжя», «Запорізька правда», в обласному книжково-газетному видавництві, в обласному управлінні культури. З 1967 року — відповідальний секретар Запорізької організації Спілки письменників України. Як депутат обласної ради багатьох скликань активно відстоював права української мови і культури в регіоні, виступив проти гіператомізації краю (йшлося про спорудження на Запорізькій АЕС десяти блоків), засудив скороспілий проект реконструкції заводу «Запоріжсталь», який загрожував землякам ще більшими екологічними лихами, енергійно домагався будівництва обласної бібліотеки імені О. М. Горького, Історичного музею на о. Хортиці, кінотеатру «Перемога» та інших соціально-культурних об'єктів. Друкується з 1946 року. Перша збірка віршів «Заспів» вийшла в 1955 році. Нині в доробку письменника — сто книг для дорослих і дітей (загальний наклад — понад 5 млн прим.). Значна частина з них побачила світ у роки незалежності України. Це, зокрема, «Вибрані твори» в 5-ти томах, гумористична серія «Козацькі жарти» (12 книг), веселий календар «Козацький сміховник», трилогія «Сміхотерапія» («Помаранчевий сміх», «Майдан Усмішки», «Сміходерка»), збірки «Острів Байди», «Моя Білоцерківка» (лірика), «Ображений Гусак» (байки), «Петрів батіг» (епіграми), «Веселі дуелі» (пародії), літературознавча серія «Українська Мекка», дослідження «Т. Шевченко і Запоріжжя» (у двох книгах), книжки для дітей «Квіти мають імена», «Трінь і Трінька» та ін.  Поет. Автор збірок ліричних і сатиричних поезій «Заспів» (1955), «Вітер з Дніпра» (1957), «Проти шерсті» (1958), «Родичі сонця» (1961), «Проміння серця» (1962), «Перо під ребро» (1963), «Гірке причастя» (1964), «Людяність» (1965), «Запорізька веселка», «Заячі вуса» (1967), «Вогнярі» (1971), «Порохівниця» (1972), «Могорич» (1974), «Криця» (1975), «Листи до земляків» (1976), «Гаряча прокатка», «Побратимство» (1979); драматичної поеми «Заграва над Хортицею» (1980); книжок нарисів і віршів «У сусідів по планеті» (1960), документальних повістей «Грім над Запоріжжям», «Ніжна сталь» (1969); літературознавчого дослідження «Над синім Дніпром — Буревісник» (О. М. Горький на Запоріжжі, 1973); книжок для дітей «Сонечко», «Чому заєць косоокий» (1958), «Найсмачніші огірки» (1959), «Солов'ята» (1961), «Мій тато — сталевар», «Дірочка від бублика» (1962), «Козацькі жарти» (2010)[недоступне посилання з липня 2019] та ін.  В перекладі на російську мову вийшли збірки поезій «Жди солдата» (1972), «Таблетки с перцем» (1966), «Воробьишки» (1962) та ін.  Працював також у жанрі поетичного перекладу. Зокрема, переклав українською вірші башкирського поета Салавата Юлаєва «Рідна сторона», «Соловей», «Стріла», «Кош».  Твори П. Ребра перекладені на багато мов народів СНД і світу. Вони ввійшли до антологій, календарів, шкільних підручників тощо.  Керівник (головний редактор) науково-редакційного підрозділу Запорізької облдержадміністрації з підготовки та випуску серії книг «Реабілітовані історією». За його редакцією побачили світ 4 книги названої серії, тритомник «Повернені імена», десять випусків альманаху-щорічника «Спокута» та ін.  У статті «Анрі Барбюс на Дніпрогесі»[9]  Ребро висвітлює  такий цікавий момент, як виступ французького письменника Анрі Барбюса на відкритті Дніпрельстану. Він вказує, що у цьому вітальному слові звучала велика любов до тих, хто був творцем легендарного Дніпрогесу, який прославив Запоріжжя на весь світ.

Объяснение:

Объяснение:

У творі Олександра Сергійовича Пушкіна «Казка про рибака і рибку» розповідається про те, що наполеглива праця і благородні вчинки завжди будуть винагороджуватися. А жадібність і егоїзм – заслуговують на покарання.

Старий багато років заробляв на життя тим що ловив рибу неводом. Стара пряжу пряла і їх цілком влаштовувала таке життя. Але одного разу старий зловив говорить золоту рибку. Рибка стала благати рибалки відпустити її назад в море пообіцявши виконати будь-яке бажання. Він послухав прохання рибки і відпустив її назад в море без жодних побажань.

Удома він розповів про рибку своїй дружині. Бабі, якій набридла убогість, не сподобався його вчинок, і вона змусила діда повернуться до рибки і попросити спочатку просто нове корито. Але її жадібність ставала все більше і більше. Після корита вона захотіла нову хату. Бачачи, що всі її бажання легко виконуються, зажадала стати стовповою дворянкою, вільної царицею і потім володаркою, у якій золота рибка буде в слугах. Стара після кожного виконаного бажання ставала все більш злий і вибагливої. Вона кричала на чоловіка вимагаючи щораз бігти до рибки за новим бажанням. Принижувала його тим що вважала його негідним її, коли отримувала що все бажала. Рибка виконувала всі побажання злий баби, шкодуючи доброго старого.

Навіть природа реагує на настрій героїв. Море теж починало штормити від ненаситних бажань жорстокої жінки. Але рибка розсердилася на останнє бажання старої і повернула все в той же стан що і раніше. Залишилися старий ос старою біля розбитого корита і в старій хаті. Якби не була стара такої жорстокої і жадібної, то могла б прожити зі старим ще багато-багато років, але вже в багатстві. Рибка показала, що не можна бути надто ненаситним. У всьому потрібно знати міру і бути вдячним за те, що отримуєш від життя в якості подарунка. Жити потрібно на те що зароблено чесною працею і відповідно життя.