Характеристика дiдуся, бабусi, подруги , люби и батькiв с рассказа гуси - лебеди

Головний герой повісті М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять» – маленький хлопчик Михайлик, який сприймає оточуючий його світ щиро і безпосередньо. Усе, що відбувається навколо нього – це справжня казка і диво. Як і кожна щаслива людина, Михайлик вміє насолоджуватися життям. Звичайні речі дарують йому справжнє щастя.

Проблеми, які турбують Михайлика, для когось, на перший погляд, можуть здатися дрібними, але для нього вони надзвичайно важливі: як пробратися до театру, як пройти босим до хати так, щоб не побачила мама, де дістати цікаву книжку.

Хоч Михайлик ще маленький хлопчин, вже у цьому віці про нього можна сказати, що він щира і добра людина, яка поважає дорослих та їхню працю, вміє відрізняти злих людей від добрих, лицемірів від щирих, людина, яка більш за все хоче навчатися у школі і стати вчителем. Люблять Михайлика й оточуючі: дівчина Люба ставиться до хлопця як до гарного друга, Мар’яна намагається йому до а дядько Себастьян з задоволенням провидить з Михайликом вільний час.

Повість розпочинається красивою і дуже хвилюючою картиною: «Прямо над нашою хатою пролітають лебеді». На крилах своїх вони несли життя і весну. «А в цей час наді мною твориться диво: хтось невидимим смичком провів по синьому піднебессі, по білим хмарам, і вони забриніли, як скрипка. Я тягнусь догори і сам собі не вірю: від за річки знову над нашою хатою пролітають лебеді! А вища скрипка і срібний відгомін бринять, єднаються над моїм дитинством, підіймають на крила мою душу і забирають її в нерозгадану далину. І хороше, і дивно, і радісно стає мені, малому, в цім світі..». Це ще один образ твору, скоріше символ лебединої краси і символ швидкоплинних, неповторних років дитинства, які допомагають відчути цей світ набагато досконалішим, добрішим і кращим. Саме таким його бачив Михайлик, саме таким його бачив і письменник М. Стельмах.

Цікаво, але в повісті «Гуси-лебеді летять» немає негативних персонажів. Щодо позитивних образів, то найбільш цікавими є рідні Михайлика – його мати та батько, дід Дем’ян і бабуся. Дідусь хлопчика був незвичайно вмілою людиною і мав «золоті руки». Він настільки багато усього вмів, настільки багато допомагав людям, що його «знав увесь повіт». Найдорожчими для дідуся була «земля, вірна жінка і пісня». Він настільки поважав свою дружину, що коли пізно повертався з заробітків, не смів її будити і проводив ніч під її вікном. «…Біля вікна дружини і прихопив мого діда останній осінній сон і простуда». Дід Дем’ян занеміг і незабаром помер. Не надовго пережила свого чоловіка і бабуся Михайлика.

Хлопчик дуже любив свою бабусю. А тій найбільш усього подобалося поратися в саду. Вона розмовляла з деревами, наче з родичами, і Михайликові це дуже подобалося. Це була людина, що народилася ще за часів кріпацтва. Вона не мислила свого життя без дідуся Дем’яна: «…Уже й життя минуло їхнє, та й досі мої старі жили, наче молодята: не тільки на людях, а й поміж собою вони увесь вік були делікатні, уважні, привітні». Тому, мабуть, і не змогла вона залишатися на цьому світі самотньою. Пожурилася, прибрала у хаті, та й померла на наступний день.

Пишу гарно але з помилками попереджаю одразу!Історичне минуле нашого народу було є і буде одним з найяскравіших прикладів мужності хоробрості та незламності Українського духу!Як не прикро це визнавати ,але Україна більшу частину свого існування залишалася слаборозвиненою,невільною країною в якій заборонялося не те що поширення культури та розвитку а навіть рідна мова!Це дійсно зіграло важлив у роль на формуванні сучасної незалежної держави.

Звичайно ,що історія та наше минуле зіграло не аби яку роль на формуванні і нашої молоді.Коли хлопці дивлятьчя на славетні подвини своїх пращурів -козаків вони майже цілком поринають у ту войовничу та пригодницьку атмосферу відразу виникає біжання захищати свою Батьківщин так-як її захищали наші батьки ті діди.Деякі несуть цей запал напротязі всього життя і сповнюють свій дух бажанням до цілковитої незалежності!Адже,якщо документи й свідчать ,що ми уже не кріпаки і нікому не підвладні я не вважаю це цілковитою правдою!Хоч життя й налагодилось правди в ньому не побільшало!

Звичайно історія вплинула і на дівчат!Українки завжди були найгарнішими і залишаються такими і понині!Ми завжди були працьовиті та невсипущі хазяйки!

Історія виховола наш дух нашу волю заклала звички та традиції давніх часів їх будемо нести з собою все життя!Моя Батьківщина,моє натхнення!Її історія це наче рядки білого вірша!Я пишаюся ,що я українка!     тНу мабуть якось не дуже да?

Объяснение:

Відповідь:

готувала для аналогічного питання. Може щось підійде, хоч на міні-твір не дуже подібне

Коли Павлусь жив у будинку Девлет-гірея, до нього відносилися як до гостя. Незважаючи на те, що фактично Павлусь був у рабстві, Девлет-гірей не примушував його працювати. Павлусь був вільний. У мене навіть склалося враження, що спільне очікування здружили цих двох людей. Хоч і різних за мовою, віросповіданням, але таких одинакових у своїй любові до сім"ї, до родини. Думаю, що в кінці цієї  історії Павлусь це також зрозумів, а коли Девлет-гірей дотримався своєї обіцянки, і не покарав Павлуся за його хитрість, а також, знаючи, що взимку їхати до України  небезпечно, не сказав - все ви вільні з сестрою, куди хочете - туди йдіть, натомість подбав про те, що діти благополучно вже навесні їхали додому, та ще й пообіцяв виконати прохання Павлуся і викупити для нього невільника Остапа Швидкого - напевне, тоді Павлусь зрозумів, що татари теж звичайні люди. І серед них можуть бути і добрі, і злі. І що Девлет-гірей йому нічого злого не зробив і не бажав. А тому соромно бажати такій людині зла, тому і мстити йому Павлусь не має за що.  

Пояснення: