Сочинение на тему добро и зло в современном мире по повести юрия винничука "место для дракона".

В книге Юрия Винничука "Место для дракона" все переворачивается с ног на голову: дракон вовсе не февраль и кровожадный хищник, поедающий пышных молодых, а хороший травоядный мечтатель и романтик. Радуется бабочкам, пишет стихи и читает Библию. У его пещеры вместо человеческих останков радуют глаз ухоженные клумбочки мальв, а свое пламенное дыхание он направляет только вверх - чтобы не уничтожать природу. А самое интересное, что дракон, он же Григорий, пишет стихи. Только одна вещь остается неизменной: в мире до сих пор действуют "драконьи законы". Традиции, мыслит обладатель, в княжестве которого миролюбиво живет дракон Григорий, обязывают что-убить дракона. Поэтому княжеские посланцы созывают рыцарей с отовсюду, однако, собравшись вместе, отважные рыцари ... разъехались, ведь "свирепый хищник" и понятия не имел с кем бороться, чтоб не нанести никому вреда. Вот такая каламбурная завязка Винничуковои повести-сказки. Далее, как по сценарию, начинается коварная игра на человеческих, то есть на драконьих, эмоциях: князь все чаще наведывается к своему будто вторая дракона и рассказывает о хлопотах через него. Слаб Григорий, он же "кровожадный" дракон, соглашается драться с рыцарями, чтобы угодить князю. "Жизнь обладателя не стоит и одной строки поэта", - в отчаянии говорит Григорию его наставник и учитель, одинокий старый отшельник. - "Зачем воспитывал в нем понимание красоты и добра? Зачем сделал из него поэта? Поэты так тяжело умирают, и нет им в этом мире места, потому что они приезжие ". Продолжая демонстрировать весь парадокс происходящего, автор заключает в уста драконы не менее парадоксальную прощальную молитву к Господу. Но принесло убийство дракона спокойствие и мир в княжество? Нет, оно только пробудило злые инстинкты. "Что произойдет, когда народу будет мало смерти змея, потому что зло ним не иссякло? Что будет, когда он бросится искать и другие источники зла? Одного дракона на всю страну мало. Где взять еще столько драконов, чтобы каждый имел кого распять? Где взять столько юд, чтобы имели кого переложить вину? Когда народ не имеет кого проклинать - силы его ослабевает. Боже Пошли нам драконов! »- Размышляет автор. Дополняет эти апокалипсистични размышления фастасмагория о тоталитарном город крыс "Добро в Щуроград". Автор говорит устами главного персонажа: "Мы народ лириков, а не воинов. И уже поэтому обречены на гибель. Народ, который не породил ни диктатора, не может называться нацией. Это только толпа, объединенная языком, вышивками и песнями о бессмертии. Учтите - поют о бессмертии, находясь на пороге смерти! »На таких несколько жутких мыслях хотим завершить наше повествование. Все остальное пусть подскажет сердце и прочтения пророческого "Места для дракона" - второй книги из серии "Произведения" Юрия Винничука.

Хочеться сказати, що дЬ теми Великої Вітчизняної війни зверталося багато українських письменників. І в цьому плані твори Олександра Довженка являють собою неперевершені перлини мистецтва, які у всій своїй повноті відображають трагічні події 1941-1945 років.Про героїчну боротьбу людини зі смертю розповідає оповідання «Воля до життя». Головний герой твору — Іван Карналюк — звичайний солдат, розвідник. «Геройств» у його житті немає, але це його не турбує. Його турбує інше — знищити якомога більше ворогів, і Іван безжально вбиває їх: «Іван Карналюк був звичайним рядовим бійцем. І особливих геройств за ним не числилось, хоч він і вбив уже снайперським з півтора десятка фашистів, не беручи до уваги стрільби по них взагалі».Аж раптом сталася звичайна на війні річ — Карна-люка було поранено мінним осколком у ліве плече. Унаслідок цього у Івана зробилася газова гангрена, руку ампутували, але це не до Від плечового суглоба гангрена поповзла через надпліччя до шиї. Здавалося б, що Іван приречений. Хірург, який робив обхід палат, вже не призначив йому перев'язку, вважаючи це непотрібним: «...помічаючи, що Карналюк уже вмирає, що жити йому зосталось лічені хвилини, одійшов до іншого пораненого, не призначивши ні перев'язки вже, ні яких-будь процедур!»Тим сильніше вражає і хірурга, і читачів те, що Карналюк зміг сам підвестися на ноги і прийти до перев'язочної. Його бажання жити було настільки сильним, що перемога над хворобою, над смертю здається справжнім дивом: «— Жить хочу! Давайте мені перев'язку і все, що треба! Вражений небаченим видовищем, хірург прикипів до місця. Страшний був Карналюк і прекрасний».З бою за власне життя солдат вийшов переможцем. І в цьому до йому величезна сила волі, безкінечне бажання жити. Іванова сила опору смерті вдихнула сили у втомленого хірурга, подала надію іншим пораненим: «Коли Карналюка виносили з операційної на койку, йому аплодувала вся палата. Поранені з гордістю дивились на свого товариша і радісно дякували йому. їм також передавалась його воля до життя».Людська сила волі є могутньою рушійною силою, вона може робити навіть неможливе, про що свідчить оповідання «Воля до життя...»

Подробнее - на -

Объяснение:

ответ:Русалонька із 7-В

Вогонь, повітря, вода, земля — чотири стихії природи й буття. Повнокровні, взаємодоповнюючі й різнобічні. Саме такі вони і в тетралогії «Русалонька із 7-В». Це розповідь про життя і пригоди семикласниці Софійки (вона ж — Русалонька), переплетені з таємницями сучасного та загадками не українського минулого.

Вогонь, тим паче, втілений у блискавці — річ ой яка непередбачувана!.. У першій частині («Русалонька із 7-В або Прокляття роду Кулаківських») дівчинка намагається зняти прокляття з однокласника Вадима, у якого давно й безнадійно закохана. При цьому долає блискавиці й натрапляє на несподівані факти з історії не для України ХХ століття.

Повітря — стихія зовні спокійніша, але ж яка непостійна!.. Друга частина — «Русалонька із 7-В та Загублений у часі» — це доля нещасного привида зі старовинного замку, з котрим Софійці довелось познайомитись у літньому таборі і котрого, звісно ж, довелося рятувати. При цьому Софійчине вірне кохання до Вадима зазнає неабияких випробувань: першого вересня в її сьомий-«В» приходить аж надто симпатичний новачок Дмитро Іваненко… Але все це — дрібниці порівняно з тією новою ученицею, яка дивним чином з’являється в Софійчиному класі напередодні Нового року в третій книзі: «Русалонька із 7-В проти Русалоньки з Білокрилівського лісу»!.. Протистояння нагнітається, а часовий проміжок поглиблюється: з жорстких реалій ХХ століття доводиться поринути і в козацьке і навіть язичницьке минуле. Вода — очищає, але вона може бути такою небезпечною!..

Земля — символ стабільності й дому… «Русалонька із 7-В в тенетах лабіринту» — це розплутування Софійкою злочину з крадіжкою полотен у місцевій галереї. Рушивши тенетами детективного лабіринту, дівчинка мимоволі натрапляє на деякі нерозкриті злочини більшовицького режиму і — на несподівані відомості щодо власного родоводу. Ого, які, виявляється у того родоводу корені!.. Пристрасті нагнітаються і в особистому житті: здається, дівчинка знову навіки й безнадійно закохалась!..

Попри те, що кожна з частин — самостійна й завершена, всі вони взаємопов’язані, кожна є логічним продовженням попередньої. У всіх повістях фігурує вельми дивна (а може, навіть трохи чарівна) прабабусина шафа. У всіх є трохи містики й магії (але не більше, ніж в нашому справжньому житті!). У всіх на до завжди приходять красива й добра тітонька Сніжана і безмежно відданий Софійці «третій зайвий» — Сашко Фадійчук. Всі чотири частини, хоч і не позбавлені фантастичного елементу, написані на основі реалій не української історії (в основному це — матеріал центральної України, зокрема Уманщини) і цілком відповідають означенню «краєзнавчий детектив», як слушно назвала свого часу жанр «Русалоньки із 7-В» дослідниця Зоя Жук.

Вогонь, повітря, вода, земля — невже на цьому усе й закінчилось?.. Ох, навряд! Інтрига триває!..

…Загалом же тетралогія «Русалонька із 7-В» — це твір про сучасних українських підлітків, про дорослішання, про пошуки власного Я, про ставлення до рідної мови й до України, про родинні й товариські стосунки, про морально-етичні, суспільні й навіть екологічні проблеми і, звичайно ж, — про перше кохання.

Объяснение: