Якого письменника називали "гомером кіно 20 століття"

О.Довженка називали "Гомером кіно 20 століття"

Объяснение:

Лесю Украинку называют в народе дочерью Прометея, потому что она прониклась творчеством Тараса Григорьевича Шевченко и понесла дальше эстафету правды, добра и человечности. Ее лирика полна глубокой страсти, нежной задушевности, искренней любви к родной земле, окружающей природе, к своему непокоренного народа.

Драма-феерия "Лесная песня" — это чрезвычайное произведение Леси Украинки — выдающейся украинской поэтессы, писательницы, философа, драматурга. В этом произведении богатство мысли, поэтичность образов и гармоничное единство реальности и фантазии. В "Лесной песне" Леся Украинка ставит и пытается решить вечные во жизни и смерти, любви и ненависти, верности и измены, поиска правды, справедливости.

Однако в драме-феерии есть нечто такое, тцо сегодня звучит особенно остро — это трагическая тема отношений человека с природой. Главные герои "Лесной песни" — это представители человечества и природы. Лукаш крестьянин, представитель человеческого мира. Мавка — ребенок природы, лесная девушка, которая влюбляется в Лукаса и идет к нему жить, оставляя лес, в котором вся ее жизнь, идет к нему, несмотря на то что вся природа против этого. Ее дедушка Леший предупреждает Мавку, что люди жестокие, плохо относятся к природе, что они никогда не смогут принять ее за свою.

Но Мавка, несмотря на все отказы, ушла жить к Лукашу и потерпела там только несчастье, трудности, горе.

Большую роль в "Лесной песне" играет природа. Лес "реагирует" на все переживания Нимфы, на ее душевное состояние. Мавке хорошо, и лес на деревьях распускаются почки; Мавке тяжело от разлуки с Лукашем, и "...все покрывается протяглим печальным волчьим воем... Безлистный лес едва мечтает против пепельного неба черной пустиною, а дальше по опушке тянется растрепанный мрак".

[Усі племена] мали ж свої обичаї, і закони предків і тих, і заповіти, кожне – свій норов. Так, поляни мали звичай своїх предків, тихий і лагідний, і поштивість до невісток своїх, і до сестер. І до матерів своїх, а невістки до свекрів своїх і до діверів велику пошану мали. І весільний звичай мали вони: не ходив жених по молоду, а приводили її ввечері; а на завтра приносили [для її родини те], що за неї дадуть. А деревляни жили подібно до звірів, жили по-скотськи: і вбивали вони один одного, [і] їли все нечисте, і весіль у них не було, а умикали вони дівчат коло води. А радимичі, і в’ятичі, і сіверяни один обичай мали: жили вони в лісі, як ото всякий звір, їли все нечисте, срамослів’я [було] в них перед батьками і перед невістками. І сходилися вони на ігрища, на пляси і на всякі бісівські пісні, і тут умикали жінок собі, з якою ото хто умовився. Мали ж вони по дві і по три жони. А коли хто вмирав – чинили вони тризну над ним, а потім розводили великий вогонь і, поклавши на вогонь мерця, спалювали [його]. А після цього, зібравши кості, вкладали їх у невеликий посуд і ставили на придорожньому стовпі, як це роблять в’ятичі й нині. Сей же обичай держали і кривичі. Й інші погани, не відаючи закону Божого, бо творили вони самі собі закон.