Олег чорногуз "як вибирати ім'я" ідейно художній аналіз.

Із чого слід починати? «Перш за все, слід забути про будь-які сімейні традиції, якщо вони якимось дивом збереглись у вашій сім’ї. Все то пережитки минулого. Тепер нові часи, нові імена. Не варто в ці дні згадувати батька Арсена чи діда Андрія, а тим більше прадіда Данила. Не треба згадувати й маму, бабу, прабабу. Не варто задумуватись і над майбутнім. Хай вас не хвилює вже тепер, як поставиться ваш син чи донька до підібраного вами імені. Це їх не цікавить. Вони ще до цього не доросли. Єдине, що в ці щасливі для вас дні має вас цікавити, так це “Книга власних імен” та поради знайомих». Та швидко бажання назвати дитину на честь якогось із пращурів зазнає фіаско під неабияким тиском друзів та знайомих. Вашу дитину всі хочуть назвати якось незвичайно, небуденно і вже ж, зрозуміло, нетрадиційно. За цих обставин забуваються імена українські, що переходять від покоління до покоління. Так серед Тарасиків, Богданків з’являється Жюль, Жни чи Гарик. Підрісши, така дитина почуватиметься незатишно серед однолітків, які частенько ще й кепкують з носія чудернацького імені. А щоб того не трапилось, Олег Чорногуз за до гуморески радить щасливим батькам зупинитись і добре подумати, перш ніж дати ім’я своєму немовляті. «Останнє, що я вам пораджу, це не забудьте за гармонію імені й прізвища. Це дуже важливо, Подаю приклади: Ніпель Кукурудза, Травіата Пацюк, Жульєна Миска, Анжела Кендюх, Вольдемдр Копистка, Гонората Пузир, Геракл Гарбуз, Жузі Коза, Неда Баран, Атгіла Шкапченко й Аполлон Козолуп. Якщо ця гармонія є, вважайте, що ім’я ви вибрали правильно. Діти вам дякуватимуть. Особливо, як підростуть».

Метод переконання — це вплив на наявні у працівника стимули звикористанням логічних та психологічних прийомів з ціллю перетворення завдання у свідомий обов´язок, внутрішню потребу працівника виконувати доручення. Адміністративний вплив тільки у тому випадку може розраховувати на успіх, якщо він поєднується з методами переконання, доповнюється ними і спирається на них. Переконання призначено забезпечити розумне, повне і точне сприйняття сутності завдання, його кінцевих цілей і засобів його рішення. Воно тісно пов´язано з інформацією, пропагандою й агітацією. Головним завданням переконання є мобілізація особистої активності працівника, збудити його додаткову внутрішню енергію. Для менеджера особливо актуальними є проблеми мистецтва переконання не тільки у процесі розпорядчої діяльності, але і в тих випадках, коли він взаємодіє з іншими керівниками як з рівними за рангом, так і з вищими. Тут виникає завдання відстоювати власні позиції або спростувати доводи опонента. І тоді, коли повноваження менеджера уже не діють, повинно використовуватись уміння переконувати інших. Реалізація методу переконання вимагає від менеджера знань багатьох правил педагогіки, психології, соціології.

Объяснение:

Поема  Лесi  Украïнки "Давня казка"  побудована на  суперечностях  мiж
двома героями Поетом i лицарем  Бертольдом  тобто  мiж  силою  мистецтва
слова   та   силою   влади   й    примусу,    мiж    силою    духу    та
орiєнтацiєю  на  матерiальне.   Створенi  авторкою
образи є нiби уособленням двох протилежних точок зору на свiт,  на
мiсце людини в свiтi. Героï поеми мають рiзнi цiнностi,  вболiвають
за  рiзнi  подiï. Читач  одразу  бачить,  що
вiдмiнностi мiж вдачами цих персонажiв принциповi. Вже в першiй  частинi
твору Поет говорить про своє життя: вiн почуває себе вiльним
i багатим.  Його  думи  несуть  його,  куди  вiн  захоче,  за  до
своєï  творчоï  уяви,  особливого  свiтосприйняття  вiн,
здається, може осягнути весь свiт, тож весь свiт належить Поетовi.
Поет  не  вiдчуває  себе  самотнiм  чи   нещасним:   його   завжди
оточує молодь яка дослухається його слiв, подумки вiн завжди
з людьми, з народом, з природою. Бертольдовi важко це зрозумiти. Авторка
так характеризує свого персонажа, лицаря Бертольда:
Був вiн гордий та завзятий,
Але ж тiльки на упертiсть
Та на гордощi багатий.
У життi ж Бертольд  має  зовсiм  iншi  цiлi,  вiн  приземлений  та
практичний. I здавалося б, нiчого немає поганого  в  практичностi,
але така тонка межа мiж життєвою  практичнiстю  та  приземленiстю,
бездуховнiстю. Лицаревi важко оцiнити щось, що не можна побачити:  краса
духу, сила мистецтва видаються йому фантомами, iлюзiями:
Я б вiддав отой химерний
Твiй таємний свiт надхмарний
За наземне справжнє графство,
За пiдхмарний замок гарний.
Але коли лицар чує слова поета, навiть вiн не може  встояти  перед
ними, навiть вiн визнає силу слова:
Довго й лицар слухав пiсню,
Далi мовив на вiдходi: Що за дивна сила слова!
Ворожбит якийсь, та й годi!