Твір на тему "мій улюблений герой сучасного твору" (надо выбрать или суботик или чарли и шоколадная фабрика или приключения муми троллей(короч где метеорит падал) 10 спешите =)

Мені дуже сподобався головний герой твору "Чарлі та шоколадна фабрика". Чарді був звичайним хлопцем з бідної сім'ї ,але у нього була одна мрія- потрапити до шоколадної фабрики,хоча він не з самого початку знайшов золотий квиток,але Чарлі був дуже цілеспрямований. Цей герой зумів досягти своєї мети сам,він та людина,яка здатна більшого , чого вона думає. Я буду брати з мого улюбленого героя приклад-ніколи не здаватися,завжди долати перешкоди ні дивлячись ні на що!

КАТЕРИНА
Коли читаєш твори Шевченка, починаєш розуміти, яким згустком болю була для поета жіноча доля. Він, здається, зібрав у своєму серці воєдино всі страждання поневолених і скривджених жінок, їх відчай, надії, прагнення. Зібрав, щоб схвильовано розповісти про них цілому світові.

Одним з перших жіночих образів у Т. Шевченка стала Катерина з однойменної поеми, прообразом якої була кохана поета Оксана Коваленко. У літературі до часу написання «Катерини» було багато творів на гему зведення простої дівчини паном-спокусником. Та Шевченко виснітлив цю трагедію відразу у декількох планах: моральному, соціальному і національному. І все це подав нам, наче випестував дитину, иклавши у свою розповідь увесь біль за власне нездійсненне кохання. Принаймні мені так здалося. Катерина була не першою і не останньою серед сотень таких же дівчат, що, покохавши, замість щастя вже з першої хвилини зустріли ;іише сором та осуд від громади. Ми бачимо, що віра у щирість почутів коханого, прагнення до щастя і переконаність, що любов не може бути гріхом, поступово призводять дівчину до трагедії. І ця трагедія полягає не в покаранні за те, що «не слухала Катерина ні батька, ні неньки», і не в тому, що, як твердять деякі сучасні літературознавці, Катерина віддала себе «москалю», знехтувавши українським парубком. Гадаю, що трагедія нашої Катерини – у знівеченні саме душі, а не тіла:

А за віщо, Боже милий!За шо світом нудить?Що зробила вона людям,Чого хочуть люде?Щоб плакала! Серце моє!    

Тіло можна вилікувати, а розтоптану душу вже не воскресиш. Здається, повчальний приклад подано, тему вичерпано. Та Шевченко, мабуть, не був би геніальним письменником-психологом, якби цим і обмежився. Мене особисто вразив образ Катерини-матері, яку піднесли із сміття, куди її втоптали злі язики, два крила: віра у кохання і материнська свята любов до сина. Розуміючи, що для Івана вона загублена назавжди, Катерина заклинає його:

Покинь мене, забудь мене,Та не кидай сина.

Може, слушно поставити питання: «Чому ж тоді вона покинула немовля напризволяще, а сама наклала на себе руки?» Думаю, тут сплелося все: і крах сподівань, і зневіра у майбутньому, і відчай, і, може, огида до свого становища, і сором, і навіть ненависть до власного минулого. Чи могла Катерина з такою зламаною душею жити далі, ростити у щасті сина, наставляти його на краще? Мабуть, тому підсвідомо дівчина вибрала смерть, віддавши їй перевагу перед життям-пеклом.

Але я все ж таки здебільшого погоджуюся з думкою, що в основі дівочої трагедії було нехтування батьківськими застереженнями, бо батьки ніколи не бажають дитині поганого, намагаються завжди захистити її від біди. Вони керуються досвідом, батьківським передчуттям. Катерині порадитись би з ними, прислухатися, а вже потім вирішувати.свою долю і, як потім сталося, долю ще однієї людини – сина! Тим-то й безцінна поема «Катерина», що вона вчить багато чому: честі, гідності, розсудливості, шануванню дорослих, старших за віком, почуттю відповідальності за життя близьких людей.

 

Тарас Шевченко створив прекрасний твір, присвячений історичній тематиці, а саме — темі гайдамацького повстання 1768 року. Так давно були ці події, але і зараз навколо них точаться дискусії науковців та звичайних громадян, які цікавляться історією України. Відомо, що гайдамаки діяли жорстоко. Чи мали вони на це право? їх називають і визволителями, і розбійниками... Спробую і я розібратися в такому далекому від нас і складному явищі, як гайдамаччина.Я думаю, гаку неоднозначну реакцію події гайдамацького повстання викликають через те, що в основі його лежить непросте філософське питання: що людина має право зробити заради ідеї? Де межа дозволеного? Пишучи цей твір, я не ставлю собі на меті відповісти на це питання, бо протягом усієї історії людства воно хвилює людей, проте досі не має відповіді.Гайдамацьке повстання виникло на Правобережжі як реакція на невпинне жорстоке пригноблення українців польською шляхтою. Це пригноблення відбувалося, як кажуть, «по всіх фронтах»: це був тиск культурний, національний, а що найгірше — релігійний. Людей змушували зрікатися своєї віри і Батьківщини. Але так не могло тривати довіку, тож гнів і обурення, що накопичувалися в серцях людей, зрештою вирвалися на волю. Проте повстання придушили, залучивши російські війська. Гайдамаки жорстоко вирізали польське населення, але ж і поляки вирізали цілі українські села, не жаліючи жінок і дітей... Напевно, це саме той випадок, коли біблійний принцип непротивлення злу не може бути застосований...Головними дійовими особами поеми Тараса Шевченка є Гонта і Залізняк. Мені сподобалося, що ці образи поет змалював яскраво, глибоко психологічно, ми бачимо всі їхні почуття і сумніви, переймаємось тими самими питаннями, які постають перед ними. Народ любить і слухається своїх ватажків. Виходить, та ідея, якій служили Залізняк і Гонта, була не їхньою особистою примхою, а виявленням волі всього народу.Кульмінаційним є страшний епізод, у якому Гонта вбиває своїх синів. Виникає питання ціни ідеї. Що можна покласти на вівтар своїх переконань? Чи правильно вчинив Гонта? Не нам, напевно, його судити. Зауважу тільки, що Гонта не холоднокровний вбивця: він обливається гарячими слізьми відчаю, вчиняючи це вбивство. Мені здалося, що, вбиваючи синів, Гонта вбиває насамперед самого себе, але він усвідомлює, що саме він робить. Чи ж покласти своє життя за долю своєї країни, нехай і в такий б, — погано?..Так давно була написана поема «Гайдамаки», ще більше часу минуло з самих подій гайдамацького повстання, проте вони і досі хвилюють нас. Можливо, тому, що на якомусь містичному рівні пам'яті роду ми самі відчуваємо зв'язок із тими подіями, а також тому, що Тарас Шевченко поставив одвічні філософські питання в своїй поемі, відповіді на які людству ще шукати в майбутньому...