Аналіз вірша "ой під вишнею, під черешнею". потрібно знайти тему, головну думку та рід вірша. ой під вишнею, під черешнею стояв старий з молодою, як із ягодою. і просилася, і молилася: – пусти мене, старий діду, на вулицю погулять! – ой і сам не піду, і тебе не пущу, бо ти мене, старенького, покинути хочеш.* куплю тобі хатку, іще сіножатку, і ставок, і млинок, і вишневенький садок! – ой не хочу хатки, і ні сіножатки, ні ставка, ні млинка, ні вишневого садка! ой ти, старий дідуга, ізогнувся, як дуга, а я молоденька, гуляти раденька! ой ізгиньте, пропадіте, всі старії кості, не сушіте, не крушіте мої молодості! ти в запічку: кахи-кахи, я з молодим: хихи-хихи. ой ти все спиш, а я плачу, тільки літа марно трачу!

   Завдання: У вірші "Ой під вишнею, під черешнею" знайти тему, головну думку та рід вірша.

   Тема: зображення того, наскільки важко живеться з тим, кого не кохаєш.
   Головна думка: потрібно пов'язувати своє життя лише з коханою людиною.
   Ідея: шлюб з розрахунку ніколи не принесе щастя.

   Рід: лірика
   Вид: соціально-побутова

Більшість сучасних українських імен є також запозиченими. Утративши своє первісне значення, з грецької мови прийшли до нас і стали іменами слова: Анатолій (схід сонця), Андрій(сміливий, мужній), Василь (царський), Зоя (життя), Галина (спокій) Катерина (чиста). З латинської мови запозичено імена: Валентин (сильний), Вікторія (перемога), Марина (морська). Від скандинавських народів прийшли до нас імена: Гліб (нащадок бога), Ігор (захисник).Слова, засвоювані книжно, тобто через літературу, природно вищі як їх значенням, так і тоном, що їх супроводжує, — за належним їм емоційним забарвленням. Зазвичай ці словавиявляють тенденцію ставати інтернаціоналізмами й широко розповсюджуватися від народу до народу. Найголовнішим джерелом лексичних запозичень, пов'язаних із поняттями загальноєвропейської культури, науки, державного управління, права й політики, для української мови, як і всіх європейських, були та залишаються й досі латинська мова. Із західноєвропейських мов пізнішого періоду запозичень найбільше.Деякі запозичені слова вживаються як синоніми власне українських слів (лінгвістика — мовознавство, мемуари — спогади, емоції — почуття) і можуть відрізнятися від них сфероюзастосування в певних формах і стилях мовлення.

Більшість сучасних українських імен є також запозиченими. Утративши своє первісне значення, з грецької мови прийшли до нас і стали іменами слова: Анатолій (схід сонця), Андрій(сміливий, мужній), Василь (царський), Зоя (життя), Галина (спокій) Катерина (чиста). З латинської мови запозичено імена: Валентин (сильний), Вікторія (перемога), Марина (морська). Від скандинавських народів прийшли до нас імена: Гліб (нащадок бога), Ігор (захисник).Слова, засвоювані книжно, тобто через літературу, природно вищі як їх значенням, так і тоном, що їх супроводжує, — за належним їм емоційним забарвленням. Зазвичай ці словавиявляють тенденцію ставати інтернаціоналізмами й широко розповсюджуватися від народу до народу. Найголовнішим джерелом лексичних запозичень, пов'язаних із поняттями загальноєвропейської культури, науки, державного управління, права й політики, для української мови, як і всіх європейських, були та залишаються й досі латинська мова. Із західноєвропейських мов пізнішого періоду запозичень найбільше.Деякі запозичені слова вживаються як синоніми власне українських слів (лінгвістика — мовознавство, мемуари — спогади, емоції — почуття) і можуть відрізнятися від них сфероюзастосування в певних формах і стилях мовлення.