Твір на тему душа без пісні- птаха без крил.

Українські народні пісні є невмирущим джерелом вічної зваби, вони завжди лунають над нашими рідними просторами і легко злітають на крилах мелодій далеко за межу української землі. Без народних пісень взагалі неможливий повноцінний духовний розвиток людини та її життя. Пісню згадують старі і молоді, в колективі і на одинці, у будні і свята. Адже саме народні пісні володіють незвичайною здатністю полонити серця людей, саме вони мають крила, мелодію і слово. Саме пісні окрилюють бажання і підносять настрій, овівають радістю відпочинок і надихають у праці, тамують душевну біль і розраджують у горі, множать сили у боротьбі і не дають нам впасти духом. «Нема кращих співаночок, яку нашім краю», – пишаються перед усім світом рідною піснею українці.

Завдяки особливостям української народної пісні ми не тільки отримуємо невмируще джерело мудрості, але й єднають нас з родом, своїм народом і усім світом. А завдяки найдавнішім з найдавніших пісень, колядкам і щедрівкам, ми отримуємо можливість повернутися до минулого, до життя наших предків, краще зрозуміти все, що було у середньовіччі. Щедрівки і колядки найчастіше прославляють звичайну трудову людину, бажаючи добрим господарям статків і щастя, роблячи це щедрими кольорами поетичного домислу. Високою поезією в них овіюється постать української жінки, справжньої господині. Вона облагороджує все навколо, до чого б не доторкнулися її руки:

«По дрова пішла – золото внесла,
По воду пішла – мед-вино принесла».

Не менш невтомний трудар та ще й воїн-богатир і красень, у якого може закохатися навіть королівна, – український парубок. У українського хлопця в піснях все незвичайне – і сила, і зброя, і кінь. А ось образи дівчат огорнені в народних українських піснях серпанком захоплення й ніжності, вони зачаровують нас поставою, працьовитістю і вродою.

З приходом весни по українській землі линули весняні пісні, так звані веснянки, усі до одної сповнені радісного і світлого відчуття відродження природи після зими:

«Розлилися води на чотири броди,
Ой дівки, весна-красна, зілля зелененьке!».

Весняне відновлення природи завжди викликало надію і радість, тривожило молоді серця і вкладало в них надію на краще майбутнє.
Лірична українська пісня несе в собі велику народну мудрість и високі моральні цінності. Герої народних пісень завжди були на боці скривджених, розрахунку в них протиставляється кохання, багатству – краса. Українська народна пісня поетизує вірність, щирість почуття, щедрість, доброту і працьовитість.

Наша рідна пісня була в походах по шляхам ратної слави, в кривавих січах, вона злітала з вуст кобзарів під тихий гомін кобзи, вона розповідала про героїв українського народу – Гонту і Залізняка, Кривоноса і Хмельницького, Дорошенка і Вишневецького. Українська народна пісня завжди була спільницею повстанців і борців за незалежність, чумаків, солдатів, жовнірів і заробітчан. Вона яскраво відображала і неволю, і кріпаччину, і важку долю українського трудового народу.

Пісні українського народу набули широкої слави та користуються популярністю у всьому світі, тому нас повинна переповнювати національна гордість, як переповнювала вона колись відомого українського письменника і драматурга О. П. Довженка: «Навряд чи співають так гарно і голосно, як у нас на Україні. Пишеться це не з бажання виставити себе перед світом у прибільшено-вигідному світлі, а в ім’я реалізму, з чим усі, хто співає, згодяться одностайно».

Линуть звуки благовісні,
В’ється радість, наче птах.
Наша дума, наша пісня
Не загине у віках»

– відлунює словам О. Довженка вірш М. Рильського.
Тому ж нехай українська пісня живе не тільки в наших серцях і побуті, але й на сцені і в безмежному просторі радіоефіру, нехай вона у первозданному вигляду підкорює простір Інтернету і соціальних мереж, приваблюючи нових прихильників серед молоді, серед таких, як ми.

Климко – сирота, головний герой автобіографічної повісті Григора Тютюнника. Образ Климка втілює ідеал людини. У маленькій сирітській душі Климко носив стільки доброти, милосердя і співчуття до знедолених і стражденних, що не побоявся в одинадцять літ вирушити в далеку дорогу по сіль, аби тільки до близькій людині — своїй учительці — не померти з голоду. Скільки натерпівся й намучився за свою двотижневу дорогу маленький лицар, скільки разів ризикував бути вбитим, замерзнути десь на полі під копицею — адже йшла війна і заходити в села було небезпечно. Та хлопчик ішов: його вело дорогою поневірянь милосердя. Зовнішність Климка: «Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще й в дядьковій Кириловій діжурці. Тій діжурці, як казав дядько, було «сто літ», і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давньої мазути» Риси характеру Климка: а) щирий, добрий, працьовитий; б) мужній, вольовий; в) благородний, чуйний, уважний, турботливий г) винахідливий. Прагнення Климка  а) прагнення навчитися; б) відповідальний за доручену справу; в) шанобливе ставлення до дружби Значення образу Климка а) залишився сиротою, так само як і автор твору; б) виховувався у дядька, який теж загинув від німецької бомби; в) риси характеру.

1. Я думаю з однієї сторони це важливо. Діти починають більше цінувати те, що у них є: життя, рідних, батьків. А з іншої сторони це погано, бо психічні травми, які отримують діти, можуть залишитись на все життя.
2. Тому що хлопчик був дуже відповідальний, він думав не лише про себе, а й про інших. Хоч добрі люди і пропонували йому залишитися у них, але він знав , що його чекають. Я знаю, що у часи війни людям, у зоні війни, дуже важко жити.
3. Я думаю, що добрих людей стає все менше і менше, а жорстоких - більшає і це, на мою думку, може вразить його до глибини душі.