Художні особливості чумацьких пі скажить !

Деякі чумацькі пісні виникли щонайменше п'ять століть тому й увійшли до репертуару кобзарів та лірників. Частково вони були записані в рукописних співаниках першої половини 18 століття, а з друку вийшли на початку 19 століття.

Першу музичну публікацію чумацьких пісень здійснив М. Максимович (1834), а перший систематизований збірник їх опублікував І. Рудченко (1874).

Чумацькі пісні обробляли композитори М. Лисенко, К. Стеценко, Я. Степовий, О. Кошиць, М. Леонтович, Ф. Колесса, Л. Ревуцький та інші.

2012 року композитор Володимир Зубицький створив фольк-симфонію «Чумацькі пісні» для солістів, хору та оркестру на тексти старовинних українських народних пісень і Василя Довжика.[1]

Павлуша і Ява («насправді його Іваном звати») — «найкращі друзяки і напарники». Гострий на язик дід Салимон каже про них: «Одно… Ява і Павлуша пішли. От хлопці! Орли! Соколи! Гангстери, а не хлопці! Нема на них буцегарні».Павлуша і Ява роблять дошкульні витівки не тому, що злі за характером: їм хочеться, щоб про них «слава… гриміла на всю Васюківку, як радіо на Перше травня».Енергія фонтанує з хлопців, тому вони й вигадують різні «штуки – викаблуки». За характером Павлуша і Ява дуже схожі, але більшим винахідником і лідером у дружніх стосунках є Іван. Це він вигадав випустити «пугутькало» в клубі під час лекції на тему «Виховання дітей у сім’ї», влаштувати бій биків з головною «героїнею» коровою Контрибуцією, зробити підводного човна з напівзатопленої плоскодонки…За своїм характером хлопці добрі, сміливі та співчутливі до чужого горя: вони могли б не ризикувати здоров’ям і життям, коли почули з глибини колодязя «плаксиве щеняче скімління».Попри всі суперечки між друзями, Ява зважає на недавню хворобу Павлуші і спускається в колодязь: «…. в тебе була ангіна тиждень тому. Тобі не можна в колодязь», — каже він другові, коли вони вирішують, кому спускатися за цуценям. Крім того, Іван проявляє неабияку кмітливість, коли задіює в рятувальній операції і брус-перевагу, і вірьовку з прив’язаної кози. З того моменту друзів стало троє: Павлуша, Ява і Собакевич — цуценя, якого витягнули з колодязя.Як цікаво читати про всі веселі пригоди Павлуші та Яви — кмітливих та винахідливих героїв Всеволода Нестайка! Здається, що й сам автор такий же веселий, кумедний чоловік, що добре знається на дитячих характерах, з гумором, іронічно і одночасно з милуванням описує своїх героїв! КнигаВсеволода Нестайка «Тореадори з Васюківки» стала моєю улюбленою, а герої пригод Павлуша і Ява — найкращими моїми друзями.  

Доброго дня, шановний Всеволоде Зіновійовичу!

Ваш твір «Тореадори з Васюківки» зацікавив мене, викликав

щирий сміх з першої прочитаної мною сторінки!

Дана повість – це колоритне відображення безтурботного

життя дітей, захоплююче та цікаве. Виникало враження, що Ви вкладаєте в образи

Яви та Павлуші свої дитячі переживання та емоції – настільки вони яркі й

колоритні!

Я пережив масу емоцій разом з героями твору, відчував

радість й сум, стурбованість та впевненість у собі. Повість змінила мій світогляд,

погляди на життя, розкрила нові цінності у людських стосунках. А саме – щирість

у почуттях, відданість у дружбі.

Червоною лінією Вашої повісті, на мій погляд, є

твердження, що будь-які проблеми можна розрішити, не втрачаючи почуття гумору!

Вважаю, що даний твір слід прочитати й дорослим людям.

Із щирою повагою, (Ваше ім'я)