Твiр: секрети світової слави української пісенної лірики

"Народна пісня є вірне, самобутнє і невимушене вираження народної душі, її супутниця в радості і горі, енциклопедія її знань, її релігії, філософії, скарбниця, якій він довіряє свою віру, свої сумніви і національну історію". Це сказав француз Поль Лафарг, але цей вираз є дуже сприйнятним для розуміння всієї глибини, розмаїття та винятковості саме української пісенної лірики.

Пісенною лірикою ми називаємо пісні – народні або  авторські, що у ліричному, особистісному дусі розкривають почуття, переживання, відчуття людини, взаємовідносини з іншими людьми… Для найкращих зразків цього жанру характерно, що ці почуття подаються так, що неодмінно викликають відгук у душі кожного з слухачів такої пісні. Центральними у пісенній ліриці є індивідуальні переживання людей, тому вона просто приречена на успіх, бо здатна розбудити відповідні почуття як у того, хто співає, так і у того, хто слухає пісню. Отже, ліричні пісні, як ніякі інші, відбивають почуття та переживання людини.  Довге життя пісні, власне,  і залежить від міри глибини і правдивості вираження в ній того, що думає і відчуває народ. Хороша лірична пісня кожному новому поколінню в тій чи іншій мірі говорить саме про його почуття, його переживання.

Український народ справедливо вважається народом дуже музичним. Українська пісня має  визнання в цілому світі. Наші ансамблі та хори отримували неодноразово найвищі місця на світових конкурсах та змаганнях. Наприклад, подорож української капели з хоровим співом у 1919 та наступних роках по Європі та Америці стала справжнім тріумфом.

А ви, звичайно, чули, як співають українські селяни? Прості люди, що не мають музичної освіти? Керуючись вродженою музичністю, вони ніколи не співають в унісон, а зразу розбиваються на голоси,  і кожен упевнено веде свою партію. А  український церковний спів ви чули? Тоді ви погодитесь, що він дивує й заворожує своїми стародавніми розспівами; недарма колись у давнину кожна дитина навіть у найглухішому українському селі ходила вчитися співати у церковному хорі – ось звідки у нас такі таланти.

Ліричні пісні, як мені видається, можна розділити на:

- родинно-побутові пісні , які включають пісні любовної і сімейної тематики («В саду ходила, квіти збирала», «Дозволь, мати, вдову взяти», «Ой три шляхи широкії докупи зійшлися», «Ой у полі три криниченьки» та багато інших).

- соціально-побутові пісні : трудові пісні, бурлацькі, чумацькі, солдатські, молодецькі пісні, розбійницькі, каторжницькі, тюремні («Ой зацвіла рожа край вікна», «Та немає гірш нікому», «Посадила огірочки», «Ой матінко-зірко», «Ой піду я лугом», «А в неділю пораненько» та інші).

-  жартівливі та сатиричні пісні , хороводи (««А в нашого Омелечка», ««Продай, милий, сірі бички», «Ой під вишнею», «Ти сказала в понеділок», «Грицю, Грицю, до роботи», «Чи не той то Омелько» і багато сотень інших).

-  пісні літературного походження («Боже великий, єдиний», «Садок вишневий коло хати»,  «Стоїть гора високая» , «Пісня про рушник», «Чорнобривців насіяла мати», «Там, де Ятрань круто в’ється»).

Українські пісні  набули світової слави, дякуючи видатним українським співакам, серед яких (нехай мені вибачать ті, кого не зміг назвати, бо це просто фізично неможливо) Анатолій Солов»яненко, Борис Гмиря, Дмитро Гнатюк, Квітка Цісик, Євгенія Мірошниченко, Бела Руденко, Ніна Матвієнко, Юрій Богатиков, Михайло Гришко, Лідія Забіляста…

Творчість українських композиторів М. Лисенка, В. Леонтовича, К. Стеценка,  Бориса Лятошинського, Мирослава Скорика, Валентина Сильвестова, Мирослава Скорика,Володимира Івасюка та інших музичні фахівці Європи давно вже назвали «новим словом у музиці».

Отже, з усього вищевикладеного можна зробити один правильний висновок: секрет світової слави української пісенної лірики, якою ми маємо право пишатися,  лежить в глибинах  талановитості, співучості, музичної природної обдарованості українського народу. 

Вовк - цитатна характеристика  :

Найстаріший : " був найстарішим вовком в світі "

Ватажок зграї : " Все своє Сіроманче життя водив зграю "

Взірець для молодих вовків : " молоді вовки мріяли пройти в нього бойову стратегію і тактику "

об"єкт марення молодих вовчиць : " він снився молодим вовчицям "

Мав вплив на інших : " Коли ж нічого було їсти, то й зграя сиділа позаду нього, кусаючи себе за хвости "

Авторитетний : " і згарая мовчечки лягала "

Вірний і вдячний : " Сіроманець провів Сашка до узлісся, потерся об Сашкове плече і так стояв, аж доки запах його нового товариша не ослаб в глибині темного листопадового вітру ", " Сіроманець проводжав йоголісом до школи, зустрічав його на узліссі " 

Сашко-цитатна характеристика :

гостро відчуває несправедливість дорослих по відношенню до Сіроманця " він один, а їх онде скільки "

сміливий, ладен на все, аби врятувати друга, наважується йти в Одесу разом з Сіроманцем, аби йому врятували зір: " Кілька разів падав, провалювався по груди, у валянки набилося снігу...скинув на сніг кожушину "

лагідний, завжди лагідно звертається до вовка 

турботливий, добрий, вірний друг: " Я з тобою, я тебе не покину і не віддам нікому "

любить ліс і все, що в лісі : " До школи була і дорога, нею ходили всі, хто хотів, а Сашко ходив стежиною, лісом".

Чепіжний-цитатна характеристика

Жорстокий-б"є коня прикладом, прив'язує вовка за шию до драбини

Боягузливий-підняв руки вгору, коли вовк загнав його в болото, говорить про потоп " загарбався головою в сніг", " задкував лісом".

Злопам"ятний -неодноразово згадує про козу, яку з'їв Сіроманець

Злостивий- говорить про те, чому ввок не з"їв коня, коли той був ще молодий

Глузливий- глузує з собак, коли ті зачули Сроманця як його впіймали, з дружини, яка годує собаку

Лютий- люто рушає на старого вовка, влаштовує погоню на нього

Безжалісний до коня, вовка, собак

Запобіжливий, послужливий " слухаю", " єсть"

Користолюбний-думає про те, як продасть цуценят

Брехливий-гоорить про те, що вовк з"їв вівцю, толочить посіви.

Схильний до крадіжок " Як и я був вовком, я б тоді все розказав Сіроманцеві і про Чепіжного, як він ночами краде в полі солому "

Грубий-на грубість героя вказує його мова-груба та зневажлива

Объяснение:

Мне поставили 11 балов

Аналіз новели “Іmpromtu phantasie” стане в нагоді кожному десятикласникові при підготовці до уроку чи контрольної роботи. Тут викладено основне, що потрібно знати школяреві після прочитання твору. Занотуйте в зошит його тему, ідею та основну проблематику, аби краще орієнтуватися у відмінностях різних творів Ольги Кобилянської.

Зроблене багато років тому дослідження біографії письменниці переконує, що «певну автобіографічну (тут – “музичну”) інформацію в художній прозі Ольги Кобилянської не можуть суттєво доповнити ані її щоденник, ані її листи, ні автобіографії».

Саме з творів письменниці здогадуємось: її покликанням і мрією була музика, її улюбленим композитором був Ф. Шопен. Вона хотіла бути музикантом. Піаністкою. Перешкодою став брак коштів.

Однак очевидно: Кобилянська відчувала душевну спорідненість з Шопеном. Його музика була їй внутрішньо близька. І не тільки їй, а й іншим модерністам. Шопен (1810–1849), можна сказати, фізично належав першій половині ХІХ століття, а духовно другій половині, сучасному життю О. Кобилянської.  

Так, з «Impromtu phantasie» Шопена Експромт», назву «Фанзазія» твір отримав по смерті музиканта) пов’язаний перший музичний епізод у прозі Кобилянської, перша вербалізація інструментального твору та його впливу на письменницю. Ідеться про повість «Людина». З цим музичним твором пов’язані і твори, про які ми говоримо сьогодні. Літературознавці називають ці твори «музичними» або «симфонічними».

Тема: Роздуми про мистецтво і його роль у житті людини, значення для формування духовності.

Свій твір «Impromtu phantasie» Ольга Кобилянська означує як нарис, таким чином, можливо, наголошує на певному його автобіографізмі, адже за визначенням ця жанрова форма належить швидше до публіцистичного стилю і, попри позбавленість чіткої та завершеної фабули, яка часто носить фрагментарний характер, передбачає зображення дійсних фактів, подій та конкретних людей. Зважаючи на глибокий ліризм твору, наповненість його засобами музичного мистецтва, його можна визначити як художній нарис).

Розповідь веде героїня, яка згадує «минулі літа і одну людину, яка була іще дитиною». Оповідачка надзвичайно чітко, до найменших деталей описує характер та зовнішні ознаки дитини: «ніжна, вразлива, немов мімоза, з сумовитими очима…». Попри те, що героїня говорить про маленьку людину в третій особі, з таких живих, ясних спогадів зрозуміло, що вона згадує себе в дитинстві. Силою, яка спричиняє бурю спогадів, психологічний вир в душі героїні, стають «торжественні, поважні звуки дзвонів».

Смілива, не терпить упокорення та приниження, має тонку душевну організацію; відчуває навколишній світ у тонах і барвах.

У віці 10 років, коли молодий аристократ налаштовував фортепіано і передбачав щасливе творче майбутнє дівчини, яке, як ми бачимо, не справдилось. Дитячі спогади весь час живуть в ній, вона не уявляє життя без музики, яка будить у ній дивовижні почуття).

Таке асоціативне сприймання музики було і в О. Кобилянської.

Природа, подібно до музику, тонко впливає на дівчину. Ці дві стихії – музика і природа – поєднуючись, зливаються в одну барву; вони захоплюють героїну, хвилюють, будять багату гаму відчуттів.

Зрозуміло, що авторка надає значного смислового навантаження звуковому образу, адже він генерує подальше розгортання сюжету художнього твору.

Музика для героїні О. Кобилянської найдосконаліший засіб вираження переживань, страждань, поривань і прагнень, коли для вираження почуттів бракує слів.

Объяснение: