Повідомлення історія випуску з неволі тараса шевченка

4 травня 1838 року з кріпосної неволі викупили Тараса Шевченка. Ця подія, як виявилося надалі, стала головною не тільки в долі окремої людини, а для цілої нації. А почалося все з бажання поміщика Енгельгардт, у якого служив талановитий хлопець, зробити з Шевченка домашнього живописця. Для цього в 1832 поміщик послав Тараса в навчання до художника В.Ширяєва. В 1836 Шевченко познайомився з українським художником І.Сошенком, а через нього - з К.Брюлловим, В.Григоровичем, В.Жуковським, які вирішили звільнити молодого художника з кріпосної залежності. В 1838 портрет Жуковського, написаний Брюлловим, був розіграний у лотереї, і на отримані 2500 крб. Шевченко був викуплений у Енгельгардта. В тому ж році був прийнятий в Академію мистецтв, де став учнем і товаришем Брюллова. Вчився жадібно, багато читав, вивчав мистецтво, оволодів майстерністю малюнка і живопису. Добре знав творчість українських і російських письменників.

Объяснение:

у філософії є дві головні категорії — дух та матерія. Філософи по-різному ставляться до цих категорій. Ті, що вважають дух причиною появи світу, називаються ідеалістами. Ті, що беруть за основу матерію, відповідно, матеріалісти. Обидві сторони гідні одна одної, бо ні перші, ні другі не можуть довести свою ідею. Тобто довести так переконливо, щоб повірила інша сторона.

Думаю, джерелом не однієї теорії ідеалістів можна вважати Біблію. Та, як відомо, Біблія надихала на творчу працю не тільки філософів та богословів. І сьогодні у літературному світі вважається престижним знати Книгу Книг і вміти посилатися на неї. Булгаков, наприклад, мав Євангеліє, написане чи то давньогрецькою, чи ще якоюсь із давніх мов.

Обробка біблійного сюжету — не така вже й проста справа, якщо за неї грамотно узятись. Дуже багато залежить від трактування фактів, трактування легенд… Біблія і до сьогоднішнього дня залишається вкрай загадковою книгою. Є така дивна теорія: збагнути всі таємниці Біблії здатна тільки по-голубиному чиста душа, тобто душа, до якої не мають доступу погані почуття — страх, гнів, гордість, жадоба. Душа, яка натомість сповнена любові та співчуття. Це, якщо я не помиляюся, хрестоматійне визначення душі християнської.

Але реальні людські душі не стерильні, вони обтяжені матерією, яка постійно хоче їсти, пити, спати. Люди піклуються про своє матеріальне тіло, часто занадто піклуються. Вони бояться й гніваються (іноді із неусвідомлюваним задоволенням). І вибудовують часто-густо таку собі непроникну стіну між собою і ближнім, особливо якщо той здатен вивести їх із повсякденного мороку й сліпоти. Така вже іронія. Але для кого ж тоді Біблію писали? І не тільки Біблію, а й безліч інших добрих і чистих книжок?

І сьогодні поема «Мойсей» Івана Франка багатьом здається, м’яко кажучи, неактуальною, несучасною, нецікавою для тих, хто втомився від постійних політичних «баталій» у реальному житті. Так, політикн у Франка завжди було багато, це його коник. Але що ми побачимо, коли з рівня політики та ораторського мистецтва піднесемось до рівня людських стосунків?

Коли піднесемось до рівня Мойсеевої душі та побачимо, як їй боляче… «Обгорнула мене самота. Як те море безкрає, І мій дух, мов вітрило, її Подих в себе вбирає». Самота, самотність. Те, що зазвичай переслідує генїїв, митців та пророків тоді, коли їх не переслідує юрба з камінням за пазухою. Утім, вони й в останньому разі залишаються самотніми. Мойсей і не хоче протистояти цій юрбі, але інакше не буде. Вони ніби уособлюють ту філософську суперечку: він їм про духовну силу «Гебрейського» народу, а вони йому про кіз та м’ясо на обід. Якщо весь народ дозволив собі зневіритися й ліниво стояти табором у мертвій пустелі, хто зрушить його з місця? у такому народі Мойсеєві не гріх було б і розчаруватись, якби не заповіт Єгови. І якби не те, що важливіше навіть за веління Господа. Безмежна любов самого Мойсея до Ізраїльського народу.

«Хто здобуде всі скарби землі І над все їх полюбить. Той і сам стане їхнім рабом, Скарби духа загубить», — каже Мойсей.

«Хто вас хлібом накормить, той враз З хлібом піде до гною; Та хто духа накормить у вас. Той зіллється зо мною», — вторить йому Бог.

Що ж не так? Чому всі не послухались і не рушили стройовим кроком уперед, у долину йор дана? Бо всі думають, що годі слухати божевільного старця. Але залишились іще люди, які все-таки його послухали. Хто це? Це діти.

І це є ще одним підтвердженням дивної теорії про чисті душі. Кому легше повірити у таїнство Господньої волі? Дітям, бо таємниця їх притягує до себе понад усе в світі. Дорослих таємниці лякають, дорослі дуже не люблять тих, хто знає більше за них самих. А діти навпаки тягнуться до таких людей, бо насправді перебувають із ними в одній духовній площині. От і Мойсея діти дуже любили. Слухали його із захватом і вірили йому.

І Мойсей завжди ставав на один рівень із ними. Взагалі, коли розмовляєш з дитиною, не варто тримати зверхній тон. Іноді вони ставлять такі питання, що тільки й думаєш, як би втриматись на їхньому рівні й не видатись фальшивим. Коли розмовляєш із дитиною, то дивишся їй у вічі. Це ознака довіри, ознака того, що між вами зародилася якась таємниця, відома тільки вам двом.

На мою думку, діти в поемі Франка символізують молодий український народ, його непробуджену й чисту душу. Тільки з дітьми Мойсей розмовляє нарівні. А дорослих усовіщує, як вередливих і зіпсованих дітей.

Але ж він любить їх усіх! І вони його люблять! Чого людина боялася понад усе? Не смерті, боялася вона прокльону, а найбільше — прокльону батьківського. Євреї нарікають на Мойсея, проте, напевно, люблять його і мають за рідного батька. Хотілося б у це вірити. І він їх любить незгасаючою любов’ю, незважаючи на різницю духовних рівнів. Ця різниця робить любов болючішою, створює для неї перешкоди, але водноч

Т.Г.Шевченко ! Досить було однієї
людини, щоб врятувати цілий світ,
цілу націю.
Остап Вишня.

Доля карбувала його життя у формах трагічних. Виявляється, один повсталий проти всіх може важити більше, аніж багато повсталих проти одного ... Повстанець Шевченко був гнівною мовою цілого поневоленого народу ; мовою колючою, як дріт, але правдивою та прозорою, як сльоза. Мовою, в якій бурхлива епоха відлунювала в розлогих думах бандуристів — сама Україна була потрощеною бандурою з обірваними струнами. Разом з усією Росією — булав ярмі царсько-кріпосницької системи. І яких же нелюдських сил треба було, щоб відкрити очі сліпому народові ! А він підняв його, пригнобленого та приниженого, розтоптаного із землі, указуючи на шлях та розплющуючи очі.
Поет прагнув розбудити пам’ять народу, нагадати про мужність і незалежність наших предків. Він закликає нас подивитися на свою країну й «полюбити щирим серцем велику руїну».
Вимучений фізично, та не зламлений морально, Шевченко навіть після заслання не зрікається України, продовжуючи писати.
Існують закиди на те, що Шевченко — атеїст, але він відстоює християнський ідеал згармонізованої людини, яка живе у згоді з собою :
Добре жить
Тому, чия душа і дума
Добро навчилася творить.
Про Шевченка написано тисячі томів досліджень, та найпроникливішим шевченкознавцем був і залишається народ, про якого він писав; народ, який все це пережив.
Феномен Шевченка відбиває нашу національну природу, наше світосприйняття , наше минуле і нашу надію на майбутнє.
Для мене Шевченко — це невичерпане натхнення, яке стане опорою для великих справ задля моєї України !