Образ максима із повісті ''захар беркут'' з цитатами?

Мов здоровий дубчак між явориною, визначався між усім тухольським парубоцтвом» «…Молодий гірняк»; «…перший удалець на всю тухольську верховину, син тухольського бесідника Захара»
«…всюди він був, де його потрібно, всюди вмів зробити лад і порядок. Чи то між своїми товаришами тухольцями, чи між боярами, чи між їх слугами… усюди був однаковий, спокійний, свобідний в рухах і словах, мов рівний серед рівних. Товариші поводилися з ним так само, як він з ними, свобідно, несилувано, сміялись і жартували з ним. …Боярська служба… поважала за його звичайність і розсудливість»; «…його хороше, сонцем обпалене і здоровим рум’янцем осяяне, одверте, щире лице»; «В його серці, смілім і чистім, як щире золото…»; «…дитя гір»; «Усюди був однаковий, спокійний, свобідний в рухах і словах..»; «Хоч і в путах, я все буду вольний чоловік. У мене пута на руках, а в тебе на душі!» «Життя в неволі нічого не варте» «Се наша Тухольщина, наш рай! — сказав Максим, обкидаючи оком долину, і гори, і водопад з такими гордощами, з якими мало котрий цар обзирає своє царство!»

  Можу запропонувати охарактеризувати Дракона Грицька у такий б:

      Дракон Грицько – добрий та чуйний дракон, який «вилупився з яйця, що пролежало, може, із сотню літ у печер», жив на світі близько восьми років і про його існування ніхто не знав. Нікому було його виховувати, малий навіть не знав, що йому їсти, тому харчувався травичкою, не вживав м’яса, нікому не чинив кривди.

      Згодом Дракон потоваришував із пустельником, який навчив його грамоти. Грицько почав читати, писати вірші, знайомитись з богословськими творами. Грицько навіть намагається контролювати свою справжню природу, випускаючи полум’я лише вгору. Так він намагається не зашкодити природі, береже її від пожежі.

      Проте спокійне життя Дракона триває недовго. Князь оголошує на нього полювання і до нього йдуть лицарі, а згодом і зовсім вбивають його. Ніхто не зважає на те, що «цей дракон якийсь дуже дивний. Ні на кого не нападає, нікого не вбиває». Всі люди були ласі збагачення, мали на меті лише власні цілі.

      Отже, у творі Ю. Винничука Дракон зображується як поет та християнин. Це добра, не хижа істота, яка нікому не хоче чинити зла. Грицько дбає про природу, їсть листячка, контролює свою справжню

Объяснение:

“ДУМКА” (“Тече вода в синє море”) — один із перших віршів Шевченка, що дійшли до нас. Написаний 1838 у Петербурзі. Автограф невідомий. Вперше надрукований в альманасі “Ластівка” (СПб., 1841. — С. 312–313) як продовження поезії “На вічну пам’ять Котляревському”. Назву — жанрове визначення “Д.” — Шевченко дав творові в “Кобзарі” 1860. Як і в трьох інших “думках” 1838 — “Вітре буйний, вітре буйний”, “Тяжко-важко в світі жити”, “Нащо мені чорні брови”, — у вірші “Тече вода в синє море” яскраво виявились поетичні принципи раннього періоду творчості Шевченка, передусім риси романтичного художнього мислення з його підкресленою орієнтацією на фольклор. Специфіка перших “думок” Шевченка — в граничній перейнятості народнопоетичними мотивами, образами, фольклорними засобами, в особливостях авторського самовираження. Всі чотири “думки” належать до так званої “рольової” лірики, тобто віршів, основним носієм авторської свідомості в яких є ліричний персонаж, у названих творах — об’єктивована паралель до образу ліричного героя, центральної суб’єктної форми Шевченкової поезії, що вперше в ній постане трохи пізніше — в елегії “На вічну пам’ять Котляревському”. Життєва ситуація автора, змалку круглого сироти, недавнього кріпака, долею закинутого на чужину, що зазнав багато поневірянь, характерні для романтичного мислення й такі природні для Шевченкового становища настрої туги, самотності, постійне переживання відчуженості у світі переломлюються в “думках” через типово фольклорні, дуже узагальнені образи й ситуації, які завдяки присутнім у художній свідомості людини фольклорним стереотипам не потребували докладного вмотивування.

Тема “Д.” (“Тече вода в синє море”) — пошуки долі молодим козаком, мотиви й образи, через які ця тема вирішується, мають численні паралелі в народних піснях (серед них популярні пісні “Ой не шуми, луже, зелений байраче”, “Ой не шуми, луже, дубровою дуже”, “Ой зелений дубе, чого нахилився” та ін.). У сфері фольклорного образотворення перебувають і обидва суб’єкти мовлення — розповідач та персонаж-козак. Елементів психологізації образу героя в цьому вірші, на відміну від інших “думок” 1838, не гається, романтичний конфлікт гранично узагальнений і має зовнішній характер — причини відчуженості героя від людей Шевченком не конкретизуються. Водночас орієнтованість на народну поезію не обертається в “Д.” (як і завжди у Шевченка) її копіюванням. Вірш сприймається як твір літературний, передовсім, завдяки властивим уже першим поезіям Шевченка особливій структурній врівноваженості, чіткості, завершеності, — риси, не такі характерні дл творів фольклору з їхньою варіативністю, а також завдяки літературним ознакам віршової організації.