Спочатку автор цієї автобіографічної кіноповісті визнає, що в його повсякденне життя дедалі частіше почали вторгатися спогади. Мабуть, вони пов'язані з довгими роками розлуки з землею батьків. А може, у кожної людини настає такий час, коли вона повинна "усвідомити свою природу на ранній досвітній зорі коло самих її первісних джерел".
Пригадується Довженкові, який гарний та веселий був у них город. Усе цвіте, буяє. Мати, бувало, говорила: "Нічого в світі так я не люблю, як саджати що—небудь у землю, щоб проізростало. Коли вилізає з землі всяка рос-линочка, ото мені радість". Влітку город так переповнювався рослинами, що вони не вміщалися в ньому, лізли одна на одну, перепліталися, дерлися на хлів, стріху, повзли на тин, а гарбузи звисали з огорожі прямо на вулицю. Далі, за повіткою, росли великі кущі смородини. Там ховалися кури і туди діти боялися ходити, остерігаючись гадюк, хоч ніколи в житті їх не бачили.
На погребні любив спати дід, який малому Сашкові нагадував Бога або святого Миколая. Звали його Семеном. Він був високий і худий, з білою бородою. Пахнув теплою землею і трохи млином, знав письмо і в неділю любив урочисто читати Псалтир. Ні дід, ні слухачі не розуміли прочитаного, і це завжди хвилювало їх, як дивна таємниця. Мати ненавиділа діда, вважала чорнокнижником, хоч Псалтир всередині був не чорний, а білий, і крадькома—таки спалила книжку. "Любив дід гарну бесіду й добре слово".
Він був добрим духом лугу і риби. Гриби і ягоди збирав у лісі краще за всіх, "розмовляв з кіньми, з телятами, з травами, з старою грушею і дубом — з усім живим, що росло і рухалось навколо". Коли діти приносили рибу, дід казав, що, мовляв, це не риба. От раніше була риба! І починав так розповідати про старовину, що діти слухали, забувши про все, поки й "не засинали в запашному сіні під дубами над зачарованою річкою Десною". Більш за все дід Семен любив сонце, прожив близько ста літ, не ховаючись у затінок ніколи. Так під сонцем і помер, коли прийшов його час.
Відповідь:Железняк решился поднять народное восстание и стал во главе гайдамацкого отряда из нескольких сот человек, назвавшись запорожским полковником, созывая к себе народ. Решающую роль сыграли слухи о якобы имеющейся у него грамоте Екатерины II, повелевающей истреблять поляков и евреев на Украине. Толпы народа сошлись на этот призыв, и Железняк, постепенно увеличивая свои силы, в апреле 1768 года вышел из Мотронинского леса и дошел до Умани, истребляя по пути поляков и евреев.
Особенно кровавая резня произошла в Умани, куда, как в наиболее укрепленное место, стекалось при появлении первых слухов о восстании большое число польских панов. Перед Уманью Железняка встретила надворная казацкая команда киевского воеводы Ф. Потоцкого, под предводительством сотника Ивана Гонты, который перешёл на сторону Железняка. После взятия Умани, в ней, по словам некоторых польских историков, погибло до 20 000 человек польских панов и евреев, Железняк провозгласил восстановление Украинского государства - Гетманщины, а Повстанческая Рада назвала его гетманом. [2]
В июне 1768 года присланный генералом П. Кречетниковым отряд под командованием полковника Каргопольского карабинерного полка Гурьева захватил Железняка и Гонту в плен:
« Получен рапорт от полковника Гурьева, что он, прибыв под местечко Гумань, нашел лагерь грабителей, к коим послал поручика Кологривова, с тем чтобы они отдались; но оные, не допустив его до себя, стали стрелять, почему он, увидя их сопротивление, тотчас атаковал и, не дав им оправиться, взял, коих нашлось: наших запорожцев 65 да здешних разных Козаков 780 человек, и при них взято 14 пушек и великое число ружей и протчего, и до тысячи лошадей... »
Как подданный Российской империи, Максим Железняк не был выдан полякам, подобно Ивану Гонте, а остался в руках русских властей. 8 июля 1768 года он был, вместе с 73 товарищами, которые считались русскими подданными, заключен в Киево-Печерскую крепость, а в конце месяца вышло распоряжение о предании его суду в киевской губернской канцелярии. Суд осудил Максима Железняка и его соратников к избиению батогами, клеймению, вырыванию ноздрей и пожизненному заключению в шахтах Нерчинска. Находясь под караулом в окрестностях Ахтырки, Железняк с 51 товарищем сумел бежать, обезоружив охрану, но большая часть бежавших, в том числе сам предводитель, были вскоре пойманы.
По другой версии, позже, уже находясь на каторге, Максим Железняк снова бежал и даже принимал участие в войне под руководством Пугачёва.
В украинской народной памяти Максим Железняк остался как герой национально-освободительной борьбы с поляками и евреями и защитником православной веры, его образ сохранился в народных песнях и преданиях в идеализированном виде.
Максим Железняк является одним из главных персонажей знаменитой поэмы Т. Г. Шевченко «Гайдамаки».
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Допожіть скласти міні твір 5-7 речень на тему "літо"
Попробуйте описать то, как лето в этом году. Опишите природу, погоду, воспоминания.