Літературний напрям притаманний поезіям плужника?

Неоромантизм, наверное

Богданівна, що на Полтавщині, стала мистецькою столицею Катерини Білокур. Саме звідси пішла у світи її натхненна творчість, від споглядання якої сонце починає світити яскравіше, вся природа і люди довкола сповнюються такого добра, що воно аж хлюпається через вінця. У такі моменти, знаходячись поруч із її рукотворними шедеврами, відчуваєш цю магію й самому хочеться бути добрим і красивим, як і її картини.
Незвичайна доля судилася цій жінці. Спершу її картини побачили в Полтаві, далі в Києві, Москві. Згодом у Парижі натовпи стояли біля її полотен, для багатьох лишалося незбагненним: як можна з такою фантастичною майстерністю малювати, не маючи вищої малярської освіти. Та цьому ж навчаються роками! Її твори наповнені світлом, сонцем, радістю, наснажені великою любов'ю до рідної землі, вони, переповнені мелодіями веселкових барв, продовжують зворушувати кожну чутливу до мистецтва душу. Для багатьох бути художником стає не лише покликанням, але й засобом для життя. А ця жінка малювала свої шедеври в невеликі хвилини перепочинку між хатніми справами. Вона не навчалася в художній школі, та і в звичайній теж, тож грамоту опанувала самостійно. Так само самостійно відкривала таємниці техніки живопису. Навіть пензлі для роботи виготовляла сама із звичайних тхорячих волосинок, бляхи з консервної банки та вишневої гілочки.
Своїми творами Катерина Білокур ніби розповідає всьому світові, який талановитий український народ, як розвинуте в ньому від природи естетичне відчуття, яка сприйнятлива його душа до всього прекрасного. Художниця над усе любила квіти, вони заполонили її полотнища, кожна вималювана з такою душевною любов'ю і теплом, що відвідувачі виставок довго, мов зачаровані, стоять коло її творінь...
Україна здавна славилася своїм мистецтвом. До чого б не торкалася рука щирого українця чи українки, воно перетворювалося на естетичну річ: вишита сорочка, розмальована скриня, різьблений мисник чи люлька. І водночас творилася пісня. Людина оточувала себе рукотворною красою і передавала в спадок дітям оце вічне прагнення до творчості. Ще одне підтвердження цьому — творчість Катерини Білокур.

Схожі твори:

Свій геніальній твір – кіноповість «Україна в огні» Олександр Довженко створив у 1943 році. Письменник на власні очі бачив усе, про що писав: бачив, як палали хати і гіркі сльози на очах у молодиць, що лишалися вдовами. У своєму творі він описав страждання народу і формування його волі до перемоги. Але не тільки історичну цінність має кіноповість. Романтична історія про кохання, що почалося на початку війны – одна із сюжетних ліній твору. Молода Олеся не хотіла дістатися німцям і попросила одного з танкістів провести з нею ніч. «Якийсь хвилюючий сором все ж таки сковував і не покидав його, а її неначе ні. Вона і соромилась, і ні... Вона сповняла свій, одній лиш їй начертаний закон». Саме так почували себе герої, але наступні дії дівчини «розтопили лід». Вона приклала руку хлопця до свого серця і цей жест об’єднав їх. Вранці вони мусили розпрощатися, але Олеся була щасливою і казала, що спробує у майбутньому знайти Василя, а він обіцяв їй вернутися. Їхне кохання почалося з прохання і зберігалося протягом всього твору. Поранений і непритомний Василь марив дівчиною, що напоїла його водою з відра і запросила до хати. Навіть роки розлуки не стерли з його почерствілого у боях серця ніжної любові до тендітної Олесі. Сама ж дочка Лавіна Запорожця пережила також багато і рідше згадувала свого першого хлопця, намагаючись вижити у палаючому світі. Вона посивіла, очерствіла и постаріла, але все ж таки повернулася на місце, де колись була її домівка. Там же, у спаленій Тополівці вона знову зустріла танкіста Василя. Вони обидва змінилися, але їх любов такою і лишилася. Чому? Адже любов сильніша, ніж усе інше. Вона торжествує навіть на війні, що і сказав Олександр Довженко.