Іван Нечуй-Левицький — один із найвизначніших українських письменників, автор таких відомих творів з народного життя, як "Микола Джеря" і "Кайдашева сім'я". Ці твори стали неначе чистими перлинами на ґрунті української літератури, виділяються своїм високим художнім рівнем, письменницькою майстерністю.
Уже з перших сторінок повісті "Кайдашева сім'я" читач потрапляє в село Семигори, що знаходиться в яру, який "в'ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами". В уяві постають під солом'яними стріхами хати, подвір'я, що огороджені невисокими тинами, з димарів ледь помітною змійкою вгору піднімається дим. Нарешті зустріч з героями. Неначе живі стають вони перед очима. Ось Маруся Кайдашиха — гарна господиня, що рано встала і почала готувати сніданок. Кріпаччина висушила її душу, знищила в ній все добре, ніжне, ласкаве, Тепер жадоба до власності керує всіма її вчинками. Вона довгий час працювала в панів, навчилася зневажливо ставитись до бідніших за себе. Саме через це в сім'ї найчастіше виникали сварки.
Тут. же її чоловік Омелько Кайдаш. Він не сидить без діла. Працює по господарству. Його зовнішність і характер мали на собі відбиток важкої праці. Пекучий біль неволі, який залишився в його душі, він намагався залити горілкою. Вона й довела його до загибелі. Стає жаль цього працьовитого, доброго чоловіка, якого згубило пияцтво, безвихідність підневільного життя.
Чим більше заглиблюєшся в текст, тим важче стає на душі. Але чому ж? Та тому, що рідні люди перетворюються на ворогів. Невже так можна ненавидіти найрідніших? І через що? Хіба тут винна лише власність? А де поділися людська совість, повага, милосердя, душевна щедрість? Якими ж принципами керуються герої твору? Постійні сварки за "моє" і "твоє", життя за принципом: "моя хата скраю", думки тільки про себе, а про інших байдуже. Відстоюючи ці принципи, вони готові очі повибивати одне одному. І не тільки у переносному значенні, адже Мотря у сварці за мотовило дійсно вибила свекрусі око. А пригадаємо епізод, коли та ж Мотря полізла на горище, щоб забрати свою курку, і заодно покрала яйця в Мелашки. Лаврін забрав драбину, і "Мотря теліпалася на стіні, наче павук на павутинні". Читаючи повість, ми сміємось. Але сміх цей гіркий. Письменник з такою художньою майстерністю змалював дрібновласницький побут українського села, щоб ми від душі посміялись і разом з тим здригнулися від жаху. Ми ж знаємо, що українці — народ добрий, щедрий, привітний, гостинний. Але стає зрозумілим, що постійні злидні, нестача зробили їх дріб'язковими, виховували жорстокість, злість, бездушність, заздрість.
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Іван підкова поема т.г.шевченка виписати епітети, порівняння, персоніфікації і анафори 30 і! було колись — в україні ревіли гармати; було колись — запорожці вміли пановати. пановали, добували і славу, і волю; минулося — осталися могили на полі. високії ті могили, де лягло спочити козацькеє біле тіло, в китайку повите. високії ті могили чорніють, як гори, та про волю нишком в полі з вітрами говорять. свідок слави дідівщини з вітром розмовляє, а внук кóсу несе в рóсу, за ними співає. було колись — в україні лихо танцьовало, журба в шинку мед-горілку поставцем кружала, було колись добре жити на тій україні… а згадаймо! може, серце хоч трохи спочине. ii чорна хмара з-за лиману небо, сонце криє, синє море звірюкою то стогне, то виє, дніпра гирло затопило. «ануте, хлоп’ята, на байдаки! море грає — ходім погуляти! » висипали запорожці — лиман човни вкрили. «грай же, море! » — заспівали, запінились хвилі. кругом хвилі, як ті гори: ні землі, ні неба, серце мліє, а козакам того тілько й треба. пливуть собі та співають; літає… а попереду отаман веде, куди знає. походжає вздовж байдака, гасне люлька в роті; поглядає сюди-туди — де-то буть роботі? закрутивши чорні уси, за ухо , підняв шапку — човни стали. «нехай ворог гине! не в синопу, отамани, панове-молодці, а у царьград до султана поїдемо в гості! » «добре, батьку отамане! » — кругом заревіло. «і вам! » — надів шапку. знову закипіло синє море; вздовж байдака знову похожає пан отаман та на хвилю мовчки поглядає.
жанр: ліро-епічна поема.
тема: зображення морського походу запорозьких козаків під проводом івана підкови проти турецьких завойовників.
ідея: уславлення мужності та героїзму запорожців та івана підкови.
головна думка: мужністю та героїзмом здобувається у боротьбі незалежність.
художні засоби.
епітети: високії могили, козацьке біле тіло, чорна хмара,синє море, чорні уси.
порівняння: високії ті могили чорніють, як гори; синє море звірюкою то стогне, то виє; кругом хвилі, як ті гори; не в синопу, а у царгород, хвилі, як ті гори; ні землі, ні неба;
персоніфікація: ревіли гармати, лягло спочити тіло, могили говорять, лихо танцювало, журба кружала, серце спочине, море,стогне, виє, грає, серце мліє.
метафора: внук косу несе в росу; синє море звірюкою то стогне, то виє; могили з вітрами говорять; свідок слави розмовляє.
анафора: "було ", "високії ті ".
гіпербола: «чорна хмара з-за лиману небо, сонце криє», «висипали запорожці — лиман човни вкрили», «кругом хвилі, як ті гори: ні землі, ні неба».
сталі епітети: «біле тіло», «синє море», «високі могили».
контрасти: «було колись — запорожці вміли пановати». «минулося — осталися могили на полі».
звертання: «ануте, хлоп'ята», «отамани, панове молодці …», «добре, батьку, отамане»;
риторичне звертання: «грай же, море».
оклики: «ануте, хлоп'ята, на байдаки! », «море грає – ходім погуляти! », «… поїдем у гості! », «добре, батьку отамане! », «і вам! »
риторичні оклики: «грай же, море! », «нехай ворог гине! ».
паралелізм: «чорна хмара з-за лиману небо, сонце криє». «висипали запорожці – лиман човни вкрили».