Іть будь ! будь який твір франка за планом

У літературному доробку великого українського письменника І. Франка є чимало різноманітних за жанрами творів. Це й поезія, і драматургія, і проза. Всі вони мають велику мистецьку цінність. Але я особисто віддаю перевагу Франкові, його яскравій і неповторній, ніжній ліриці, його віршам про кохання. Мім улюблений твірпоета — вірш «Чого являєшся мені у сні?», який увійшов до славетної збірки «Зів’яле листя», створеної 1886 року. Покладений на музику композитором К. Данькевичем, він став популярним романсом.

Вірш «Чого являєшся мені у сні?» — це зворушливий монолог, що вражає Івідображенням внутрішньої боротьби, душевних мук ліричного героя. Закоханий юнак, який любить дівчину безнадійно, вона не відповідщає на його кохання. Він намагається вирвати її із серця, бо любов завдає йому страждань.

Чого являєшся мені у сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні, сумні,
Немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі?

Читаєш вірш і відчуваєш всю силу почуття, глибину страждань цієї зраненої коханням людини. Туга відчувається у сповнених великого душевного болю, в епітетах і порівняннях, використаних у вірші. Вони передають частину образу коханої,її стриманість у ставленні до ліричного героя. Про те, ця любов закоханого не знаходить відгуку в серці дівчини, свідчать у поезії словами «німі уста», «криниці дно студене» її прекрасних очей.
Однак бажання забути образ милої було миттєвим. Ліричний герой просить , хоч у сні приходити до нього і приносити змученому серцю миті щастя.

Так ниє серце, що в турботі,
Неначе перла у болоті,
Марніє, в’яне, засихає.

Як яскраво, поетично і разом із тим правдиво зумів передати поет невимовні страждання люблячого серця, гіркоту нерозділеного кохання. Написати так може лише любляча людина, яка все це сама вистраждала. І це було дійсно так. Фішкові «тричі приходила любов». Ольга Рошкевич — перша і незабутня любов поета, Юзефа Дзвонковська, яка відмовила Франкові свідомо, знаючи про свою смертельну недугу, Целіна Журовська — «гордая душа». Не склалося його кохання, і з’явилися ці чудові поетичні рядки.

Який докір, яке страждання,
Яке несповнене бажання
На них, мов зарево червоне,
Займається і знову тоне
У тьмі?

Тільки вміючи так, до самозабуття, до самозречення, кохати, тільки маючи такий могутній, неповторний талант, можна було створити прекрасну пісню великої любові, яка хвилюватиме й захоплюватиме серця людей вічно.

Я дуже вдячна моєму улюбленому поетові за його неперевершений твір, і якому він торкається найглибших струн людського серця, возвеличує найприкрасніше з людських почуттів — кохання.

Народилася 31 березня (13 квітня) 1906 року в Полтаві.

Дочка журналіста та письменника Дмитра Олексійовича Іваненка і вчительки Лідії Миколаївни Іваненко, сестра фізика-теоретика Дмитра Іваненка. Навчалася у гімназії, потім у робітничій школі. 1922 року вступила до Полтавського інституту народної освіти.

У 1926 році закінчила факультет соціального виховання Харківського інституту народної освіти, у 1931 році — аспірантуру при Українському науково-дослідному інституті педагогіки, керувала секцією дитячої літератури у Київській філії цього інституту. Була вихователькою в дитячій колонії імені Горького під керівництвом Антона Макаренка.

У 1932–1939 працювала у видавництві «Молодий більшовик», у 1947–1951 роках — у журналі «Барвінок». У 1939–1957 роках мешкала у Києві в будинку письменників Роліті. Померла в Києві 17 грудня 1997 року. Похована на Байковому кладовищі.

                                                      Творчість

Друкувалася з 1925 року. За роки літературної діяльності видала велику кількість книжок для дітей та юнацтва:

«Майка та жабка» (1930);

«Дитячий садок» (1931);

«Черевички» (1933);

«Лісові казки» (1934);

«Великі очі» (1936);

«Джмелик» (1937);

«Три бажання» (1940);

«Казки» (1958).

Авторка повістей:

«Друкар книжок небачених» (1947, про Івана Федоровича);

«Рідні діти» (1951);

«Богдан Хмельницький» (1954);

«Великий шум» (1967).

Авторка романів:

«Тарасові шляхи» (1961, перші дві частини вийшли 1939; про Тараса Шевченка);

«Марія» (1973, 1977, 1986, 1988; про Марка Вовчка).

Объяснение:

Святослав Ігоревич прославився тим, що розширив територію Київської Русі за рахунок приєднання до Києва земель в'ятичів (сучасні Смоленська, Московська, Тульська, Воронезька області РФ). Він також воював проти численних сусідів - Волзької Булгарії, Хазарського каганату. Коли войовничий князь Святослав Хоробрий йшов на ворога, він ніколи не нападав на нього зненацька. Перед боєм завжди заздалегідь попереджав своєю знаменитою фразою: «Іду на Ви!»

Владимир охрестил Русь в 9888

Объяснение:

При малолетстве Игоря Олег стал проводить активную внутреннюю и внешнюю политику. В «Повести временных лет» говорится, что в 882 году Олег с большим войском захватил Смоленск и Любеч, посадил своих наместников и двинулся на Киев, где княжили варяги Аскольд и Дир, которые, по сути, узурпировали власть. Ему обманом удалось выманить их из города и убить. Киев Олегу понравился, и он сделал его столицей Древнерусского государства. Новую власть быстро признали славянские племена, в том числе поляне, северяне, древляне, ильменские словене, кривичи, вятичи, радимичи, уличи и тиверцы. Олег организовал структуру государства таким образом, чтобы в управлении территориями ему местные князья и наместники.