12 питань до біографії т. г. шевченка

1.Де і коли народився Т.Г.Шевченко? 
                  (9.03.1814р. с.Моринці Звенигородського повіту Київської губернії)
2.Яким псевдонімом підписував деякі свої твори Т.Г.Шевченко? 
                                                                        (К.Дармограй)
3.Яким твором відкривався перший “Кобзар” 1840 р.? 
                                                        (“Думи мої, думи...”)
4.Які балади написані Т.Г.Шевченком у ранній період творчості?
                                      (“Причинна”, “Тополя”, “Утоплена”, “Лілея”).
5.Хто був літературною донькою Т.Г.Шевченка, продовжувачем його справи?
                                                                                        (Марко Вовчок)
6.Які драматичні твори Т.Г.Шевченка дійшли до нас?
                                                   (“Назар Стодоля”, “Никита Гайдай”).
7.У якому творі Юрія Федьковича – відгомін поеми “Гайдамаки”?
                          (“Осьмий поменник Тарасові Шевченку на вічну пам’ять”)
8.У яких поемах Т.Г.Шевченко звертається до образу жінки-матері?
                              (“Утоплена”,“Катерина”, “Наймичка”, “Неофіти”, “Марія”) 
9.Хто були  першими лауреатами літературної Шевченківської премії і коли? 
(О.Гончар, П.Тичина, П.Майборода, 9 березня 1962 р.)
10.Чиї це слова: “Тарас буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо”   (Батька поета)
11.Коли і у кого вперше навчився грамоти Т.Г.Шевченко?
(У 1822 р. у дяка Павла Рубана).
12.Яким твором відкривається сучасний “Кобзар”?
(Балада “Причинна”).

На узліссі, біля рову, де дідусь мій пас корову, кучеряве, як вільце, зеленіло деревце. І зайчатко, і лисичка називали його — дичка, і колись давно-давно липам скаржилось воно:— Чом я дике? Я не дике! Скоро виросту велике. Нині зовсім невеличке п’ю водичку од кринички, що прозора наче скло… Із зернятка я зросло. Ось довкола ліс буя… Може, кленом стану я, може, дубом в лісі скраю, ще не відаю, не знаю…Тут при нім зайчатко стало, подивилося й сказало:— Ти із яблука, що впало. До землі вчепилось ти, щоб під дощиком рости. Через років сім чи вісім станеш яблунею в лісі!Засміялись лопухи:— Хі-хі-хі! Хи-хи-хи! З неї яблуні не буде, бо затопчуть її люди. Якщо й вродить якийсь плід, то заглушить його глід!Але йшов узліссям дід. З корячка води напився і на дичку задивився: «Непомітна, невеличка, але яблунька, хоч дичка. В бур’янах густих вона, але в корені міцна…»Вирвав дід скрізь лопухи і сказав:— Роздивляйсь зелені сни, а пізніше, восени, я візьму тебе в мій сад, де порічки й виноград, де квітує все зелене,— станеш щепою у мене!І коли зжовтів весь ліс, деревце дідусь приніс до господи й посадив і довкіл обгородив, щоб не сміли зайченята взимку яблуньку чухрати. А на весну залюбки прищепив дідусь бруньки з яблунь тих, що вже великі, що культурні, а не дикі… Й деревце розвеселилось, шовком-цвітом рясно вкрилось. І зросла, як дід хотів, яблуня семи сортів. Дозрівали на осонні білі яблука й червоні.От і казка невеличка вам про яблуню, про Дичку.

Тема: зображення суму, туги козака за рідним краєм, батьком, ненькою старою, молодою дівчиною під час перебування далеко на морі.
Головна думка (ідея): життя на чужині часто буває сповненим тяжких випробувань і страждань.
Поетичні образи: море, доля, думка, батько, ненька, молода дівчина, чужина, горе, журавлі, шляхи биті, терни.
Художні особливості поезії:
епітети: синє море, серце козацьке;
метафори: грає море, грає серце, думка говорить, спіткалося горе;
риторичні запитання: Куди ти йдеш, не спитавшись?, На кого покинув?;
окличне речення: Тяжко з ними жити!;фразеологізми: піти світ за очі; биті шляхи.