Люди, знающие украинский язык, с темой и идеей этого стиха: перо, мій скальпелю вогненний, ти мій жорстокий лиходій, мій дикий поклик цілоденний, первоцвіт мій, перволюб мій! нам розтинати дні ці карі до серцевини, до зорі, куди не дійдуть яничари в облудній словоблудній грі. дні полохливі, і невтішні, і лаконічні, точні дні, і дні, мов глечики з опішні, протяті шпагами вогнів, і дні, яким нема відради, і виноградні теплі дні, де тихо сплять старі досади, зіщулившись на самім дні. дні променисто легковажні, горбаті дні, мозільні дні, і дні чеснот, і дні продажні, яким солона кров зрідні. перо — це наша чорна доля, все обійти і все знайти, аж поки в головах тополя не за два хрести.

Тема та головна думка:творча людина,котра зрозумiла що в не1 э дар, намагаэться донести до людей, що у життi нiчого немаэ легкого. Ii потрiбно змiнювати к кращому

Римування поезії — перехресне.

2.10. Віршовий розмір твору — ямб.Тема: розповідь про несправедливий бій, який мав відбутися на рингу.

2.3. Ідея: засудження підступності, брехні.

2.4. Основна думка: Іду, і поруч твердо Крокує Честь — мій секундант.

2.5. Жанр: філософська лірика.

2.6. Композиція:

Експозиція: готовність рингу, публіки до матчу.

Зав’язка: знайомство героя із суперником на рингу, його перевагами.

Кульмінація: реальна можливість героя програти бій через нечесність суперника.

Розв’язка: «Крокує Честь — мій секундант».

Композиція: кільцева, оскільки починається твір: «Лисніє квадратовий ринг» і закінчується: «Лисніє холодом квадрат».

2.7. Художні особливості твору.

Епітет: «білі маски облич», «зіперсь бундючно», «хижий секундант».

Порівняння: «злами рук, як ринв», «ворог, як лисиця», «зал, як тур», «рефері буде метатися, наче миша».

Метафори: «лисніє ринг», «секундант чаклує», «зал реве», «ляже тиша», «лисніє холодом квадрат», «честь крокує».

Гіпербола: «визбираю в жмуток силу».

Українська мова - велике духовне надбання нашого народу
Моє ставлення до української мови
Любов до рідного краю, до Батьківщини виявляється в любові до рідного слова. Словом рідним треба дорожити, як честю матері, як совістю. Якщо людина байдужіє до рідної мови, то в її душі вмирає краса рідної землі, вона втрачає зв'язок з нею. Людина стає без роду, без племені, котиться перекотиполем у безодню бездуховності й жорстокості, перетворюючись на подобу людини. Але що то значить бути бездуховною людиною? Це просто істота, біологічна істота без серця, без душі.
Ми часто милуємося краєвидами природи. Слухаємо шепіт дерев у саду, спів птахів у гаю. Бачимо, як журно хилиться колос пшениці на ниві в очікуванні хліборобських рук. Зачудовано гаємо, як квіти ніби вибігають на берег річки й здивовано дивляться на її швидкий плин у невідомість. Замріяно стоять верби на березі, опустивши зелені коси у воду. Про що вони мріють?
Земна краса завжди прагнула натхненного слова. Воно лишилося в багатющій скарбниці української пісні, казки, легенди, поезії. Хай же вічно звучить музика народного слова. Нехай неповторні його пахощі стануть для кожного з нас найдорожчими і найріднішими. Саме так я уявляю собі ставлення до рідної мови.
Думка моїх однокласників була одностайна: людина не може існувати без своєї мови, без культури свого народу.
Я не закликаю всіх одягати національний одяг, — від цього українцем не станеш, але не знати українцям своєї мови просто соромно. Вважаю, що кожен повинен знати мову й пісні своєї бабусі, яка так щиро колись розповідала нам казки, яка вчила співати. Щиро вдячна своїй бабусі за те, що вона прищепила мені любов до рідної мови, до рідної землі.