Велич кохання у творчості Симоненка та Ліни Костенко ( в вигляді твору

Ця фантастична казка приховує сакральні знання, куди важливіші та глибші ніж томи всілякої макулатури, призначення якої – заплутування людей у лабіринтах розуму без мудрості та віри без енергії любові.

Отже, в дужках переказ сюжету, а без них – просто дилетантська спроба тлумачення.

[Царем був Жайворонок – птах, а царицею – Миша. І мали вони спільне поле, яке вирішили засіяти пшеницею. Коли почали ділити врожай, то одне зернятко залишилося. Миша запропонувала його перекусити навпіл, а сама сховала в собі в нірку.]

Жайворонок – символ весни, “божа пташка”, “духовна” складова людини. Верхній світ на Дереві Життя. Миша – давній хнотичний, земний символ, відноситься “диявольських”.

Нижній світ на Дереві Життя. Отже, чоловіче, “духовне” начало разом із жіночим, земним-підземним, поєдналися через спільну дію – засіяли поле – людську душу.

Проте, гармонії у тій душі не вийшло. Точніше – ймовірно, що би її вдалося досягнути, але “земне” начало “схитрило”, перетягнувши на свій бік дрібоньку частинку – зернинку з поля, а “небесне” обурилося:

III частина У курені Климко згадував, як жив після пожежі на станції. Коли згоріла станція, Климко знайшов собі притулок у ваговій шахти. Він переніс із погреба те, що вціліло — картоплю, два кусники старого сала й кілька цибулин. Спочатку було холодно й незатишно, докучали щури. Потім Зульфат, товариш Климка, вигнав небажаних гостей димом, позатикавши нори вугільним жаром та допоміг облаштувати кімнату. Зульфат Гарєев дуже часто у нього залишався. Також у притулку Климка часто збиралося шкільне хлоп’яче товариство, дивилося на розжарілу пічку-буржуйку, прислухалося до гуркоту нічного бою і мріяло почуваючи себе на Робінзоновому острові.

Якось після короткого бою на станцію прийшли італійці. Грабували людей, забирали їжу, одяг, стріляли курей. У висілку почався голод. Люди міняли на базарі навіть коштовності на будь-яку їжу, особливо цінувалася сіль. Якось Климко та Зульфат зайшли й собі на базар. Там якийсь бородатий дядько з села обмінював продукти на дорогі речі. Зверхньо й грубо вибирав, що йому сподобалося. Люди ремствували, але робити було нічого. Раптом хлопці побачили свою вчительку Наталю Миколаївну. Вона стояла оддалік із немовлям, тримаючи в руках рожеву сукню, яку вдягала лише на свята. Бородань побачив плаття, захотів його взяти, але вчителька сказала, що йому вона нізащо не проміняє. Бородань презирливо про неї висловився, а Зульфат не витримав і пошпурив у нього каменюку. Хлопці запропонували Наталі Миколаївні жити у них, адже її квартиру розгромили окупанти. Вони перенесли речі вчительки, а Зульфат роздобув залізну колиску для її малої доньки Оленьки. Увечері прийшов до вагової дідусь Зульфата, приніс торбинку сухарів, подивився, як учителька поїть дитину чаєм, і сказав, що так не годиться, треба молока. Климко оцінив їх положення та зрозумів, що запасів харчів на зиму їм усім не вистачить, необхідно йти у Слов’янськ по сіль, яку можна було обміняти на їжу. Зульфат хотів йти із ним, але Климко не дозволив, бо необхідно було комусь допомагати Наталі Миколаївні, та й дідусь його не пустить, а от він — сам собі господар. Одного жовтневого ранку він вирушив у дорогу.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/klimko-tyutyunik-skorocheno/