Дайте будь ласка план "Тихоня" Земляк Василь

я не знаю

Объяснение:

Головні персонажі повісті — Ява Рень і Павлуша Завгородній — звичайні школярі-підлітки, що мешкають у селищі Васюківка, бешкетники, фантазери та "зривщики дисципліни".

Звідки таке незвичне ім'я — Ява? То він сам себе так назвав, коли йому було лише півтора роки. Чи то воно, пискля мале, хотіло сказати: "Я — Ваня", а вийшло "Ява"..., але причепилося оте "Ява" до нього, як реп'ях до собачого хвоста. У Івана руде скуйовджене волосся, а обличчя хлопця рясно вкрите веснянками. Ява Рень — енергійний і відчайдушний хлопець. Зазвичай саме він є ініціатором різноманітних вигадок: то метро під Васюківкою прокласти, то влаштувати бій биків, то організувати шкільний театр. Але хлопець здатний не тільки на бешкет: коли сталася прикра подія з переекзаменовкою, то він влітку сумлінно готувався до перескладання екзамену з української мови на "безлюдному" острові, дібравши собі ім'я "Робінзон Кукурузо".

Павлуша Завгородній — кращий друг Яви. Це більш врівноважений і спокійний хлопець. Він захоплюється малюванням і мріє стати льотчиком, але не менше за Яву полюбляє різноманітні пригоди й таємниці.

Васюківські "тореадори" завжди мають благородні наміри, але через брак досвіду і знань, на жаль, іноді потрапляють у прикрі ситуації. Нерозлучні друзі, обмірковуючи вчинки, вміють усвідомити помилки й намагаються їх не повторювати, хоча відразу ж вигадують і здійснюють нову "авантюру". Тому читачі з цікавістю довідуються про пошуки незнайомця з тринадцятої квартири, зйомки в кіно, про до хлопців під час рятування рідного села від стихійного лиха, про викриття двох місцевих "шпигунів".

Мені зрозумілі бажання і наміри Яви і Павлуші, адже вони мої ровесники. Думаю, головне, про що хоче сказати нам автор: дружба — велика сила; важливо мати поруч вірного і відданого товариша, який піде за тобою в огонь і у воду, не зрадить, завжди до в скрутній ситуації. Попереду в мене знайомство з багатьма літературними творами відомих письменників. Але я впевнений: "Тореадори з Васюківки" В. Нестайка — одна з найкращих книжок, тому я усім раджу прочитати її

Сколько существует человечество, столько продолжаются споры о духовное и материальное в жизни человека. К сожалению, в наше прагматичное время духовность отходит на второй план, но материальное не может вытеснить влечение человека к прекрасному, не может убить настоящих чувств, потому что на страже духовности стоит творчество настоящих художников.

Лина Васильевна Костенко всей своей жизнью и творчеством доказывает, что человек должен иметь крылья, которые вознесут ее над обыденностью, дадут ощущение полета.

Настоящий художник сумеет найти поэтические образы в самых обыденных вещах. Находясь ранней весной в Польше, Лина Костенко залюбовалась могучим природным явлением: на реке Одре что снимался лед. Казалось, зима еще не сказала своего последнего слова, и не успела огледіться, как проснулись деревья и на Одре лед потемнел». Буйно ломилась лед крошился лед, и вот «на последней льдине одинокая чайка плывет». Куда она разогналась, что будет, как почти прозрачную льдину «размоет вода весенняя», и этот неуверенный приют затрещит, відломиться и уйдет под воду? И зачем свободной птичьи почву под ногами, если она имеет широкие и сильные крылья? Картина могучего ледохода и образ бесстрашного крылатого птицы стали основой первого в диптихе стихотворения Лины Костенко «Чайка на льдине». Второе произведение «Крылья» стал логическим продолжением первого, ведь писательница вновь возвращается к образу птицы, который будет жить в небе, если не будет земли, не будет иметь богатства, «то будет воля», а облака в вышине развеют ощущение одиночества. «А как же человек? А что же человек?» — тревожно звучат риторические вопросы. Поэтесса знает ответ. Человек

Живет на земле.
Сама не летает.
А крылья имеет.
А крылья имеет!

Крылья — это правда, честность, доверие, вечное стремление, искренность, щедрость. У кого-то они созданы из песни, у кого — то- с надежды или поэзии и мечты, и в любом случае «Человек якобы не летает... А крылья имеет. А крылья имеет!» Последние слова стихотворения, звучащие рефреном, утверждают позицию поэтессы: человек должен иметь крылья, чтобы вознестись над обыденностью, чтобы материальное не ослепило ей глаза, не уничтожило личность каждого из нас.