Як звали старшего сына Гордія кулаковского? ​

Иван

Объяснение:

Мирослава — дочка заможного боярина Тугара Вовка. Багато дівчат із заможних родин стають розбещеними, слабкими, але не вона. Її батько — сильний чоловік, «як дуб»-, і Мирослава достойна його дочка. «…попри все те Мирослава ніколи не переставала бути женщиною і ніжною, доброю, з живим чуттям і скромним, стидливим лицем, а все те лучилось в ній у таку дивну, чаруючу гармонію, що хто раз бачив її, чув її мову,— той до віку не міг забути її лиця, її ходу, її голосу» Побачивши дівчину вперше, тухольці говорять про неї: «От дівчина! Тій не жаль би бути мужем. І певно, ліпший з неї би був муж, ніж її батько!» 1 Тугар Вовк робить велику помилку — зраджує рідну країну й об’єднується з ворогом. Мирослава не згодна з батьком, для неї Батьківщина понад усе, навіть дорожча за батька: «Я не піду дальше. Я не стану зрадницею свого краю! Я покину батька, коли не зможу відвести його від його проклятого наміру». Потрапивши в монгольський табір, вона й там не зрікається своїх ідеалів. Коли батько просить її підійти, адже начальник монгольського війська ласкавий до них, вона жорстко одказує: «Не хочу його ласки!» Мирослава — це сильна, мужня, незламна особистість, порядна, чесна й відверта дівчина. Вона залишається вірною самій собі, своїм життєвим принципам та переконанням і не змінює їх у залежності від обставин, як її батько. І хоч любить вона свого батька, найголовніше для неї — це почуття громадянського обов’язку й вірність своїй Батьківщині. Батько її гине, й інакше не могло бути, адже це єдиний вихід для зрадника, а любляча Мирослава залишається з Максимом. Вона звертається до Захара Беркута з проханням прийняти її за дочку, бо «Тугар Вовк перестав бути моїм батьком, відколи зрадив свій край і пристав у службу монголів». Мирослава полюбила простого селянського хлопця. У цьому образі Іван Франко показав усі найкращі риси слов’янської жінки — незламну силу волі й мужність, а також щиру вірність, ніжність і палке любляче серце. В особі Максима Мирослава бачить усіх тухольців. Мирослава — один із перших образів дівчини-патріотки в українській літературі.

Джерело: http://dovidka.biz.ua/harakteristika-miroslavi-z-tsitatami-zahar-berkut/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

   Перша збірка поетичних  творів видатного українського поета, письменника, художника, громадського діяча, етнографа Тараса Григоровича Шевченка вийшла в світ у Санкт-Петербурзі  1840 р. під назвою “Кобзар”.

Уже самою назвою книги  автор  засвідчив, що він  виступає  співцем  народних  мас. Із часу  виходу  збірки  й самого  Шевченка почали  називати Кобзарем.

   З першого виступу в літературі Шевченко визначив своєю творчістю шляхи подальшого розвитку української мови та літератури. “Кобзар” представив небачені донині зразки досконалого володіння поетичною формою. Молодий автор виявив глибоке опанування духом народної творчості, бездоганне художнє чуття, поетичну щирість, ясність слова.Книжка вийшла в світ майже  в день  других роковин його викупу з кріпацтва. Це була  чи не найсвітліша, найрадісніша  доба життя  Шевченка, ті “незабвенные  золотые  дни” навчання  в Академії мистецтв. У перший же рік  навчання  він одержує  за малюнок з натури  першу срібну медаль, за якою  потім буде друга, третя  Поетичну творчість молодого Шевченка гаряче підтримує й заохочує український та російський письменник Є. Гребінка. Він  знайомить  поета з літературно-мистецьким  світом  Петербурга. Відвідування гуртків та літературних  і музичних вечорів збагачувало й розширювало кругозір молодого поета, стимулювало  його творчість.

    На кінець 1839 р. Шевченко вже написав поеми “Катерина”, “Тарасова ніч”, “Іван Підкова”, балади “Перебендя” і “Тополя”, послання “До Основ`яненка”, думку “Нащо мені  чорні брови ...” Ці твори  поета й склали  першу  його поетичну збірку - “Кобзар”. Безпосередньо перед виданням  збірки і спеціально для неї  Шевченко написав вступний вірш-заспів  “Думи мої, думи мої ...”, який   вмістив на початку книги.