Мне подарили книги. Я так обрадовался им, что чуть не со слезами бросился домой и, не помня себя, очутился в детской комнате, лег в свою кровать, закрылся пологом, развернул первую часть одной из книг – и позабыл все окружающее. Мать рассказывала мне потом, что я был как помешанный: ничего не говорил, не понимал, что мне говорят, и не хотел идти обедать. Должны были отнять книжку, несмотря на горькие мои слезы. Угроза, что книжки отнимут совсем, заставила меня удержаться от слез, встать и даже обедать. После обеда я опять схватил книжку и читал до вечера. Я читал свои книжки с восторгом и, несмотря на разумную бережливость матери, прочел все с небольшим в месяц. В детском уме моем произошел совершенный переворот, и для меня открылся новый мир. Я узнал из книги «Рассуждение о громе», что такое молния, воздух, облака; узнал об образовании дождя и происхождении снега. Многие явления в природе, на которые я смотрел бессмысленно, хотя и с любопытством, получили для меня смысл, значение и стали еще любопытнее (По С.Т. Аксакову 1. Визначте тему та основну думку тексту. 2. Перекладіть словосполучення: не помня себя, закрылся пологом, позабыл все окружающее, рассуждение о громе, узнал об образовании. 3. Перекладіть текст. Питання для самоконтролю 1. Чому зрадів хлопчик? 2. Які почуття виникли у хлопчика, коли він опинився у своїй кімнаті? 3. Чому хлопчику відкрився новий світ? 4. Про які явища природи взнав хлопчик iз книги?

         Твір Лесі Ворониної » Таємне товариство боягузів, або Засіб від переляку №9″ — це надзвичайно захоплююча історія про хлопчика Клима та його пригоди. Клим — боязкий, несміливий хлопчина, який дуже боїться свого друга Кактуса. Він уникав його, тікав, ховався. І одного разу потрапив у секретну лабораторію ТТБ. Там він провів експеремент, який змінив хлопця. Тепер він став сміливим, уже не боявся Сашка Смика, був впевнений у собі. Незважаючи на страх, який деколи до нього приходив, Клим ніколи не відступав. Це і показує, що насправді він відважний і рішучий. Йому довелося подорожувати машиною часу, виконувати інструкції бабусі Соломії, щоб врятувати планету від синьомордиків. Мені цей твір дуже сподобався. Але найбільше герой повісті. Я теж буду намагатися бути таким сміливим і рішучим, як він!
   

Війна несе горе всім. Кров, біль, страждання випали на долю дорослих, які зі зброєю в руках пішли на фронт. Та як почувалися діти і підлітки, багато з яких залишилися без піклування старших, без даху над головою, перед щоденною смертельною небезпекою? На собі, своїй долі відчув чорний подих смерті і Григір Тютюнник. Пізніше, ставши письменником, він не зміг не описати тих страхіть, які випали на долю покоління. Розповідь про дітей війни — основна тема його творчості, зокрема повісті «Климко».

Головний герой, як і сам письменник, залишився сиротою, виховувався у дядька, доки той не загинув від німецької бомби. Вже з початку повісті ми бачимо, що хлопчик серйозний, відповідальний. А зі смертю дядька йому і зовсім довелося покладатись тільки на себе. І Климко, і його друг Зульфат — чуйні, чутливі до чужого горя. Самі беззахисні, вони прихистили у себе свою вчительку з її немовлям. Зрозумівши, що запасів на зиму обмаль, Климко вирішив іти у Слов’янськ по сіль, на яку можна було наміняти харчів. Подорож далека й безпечна, але Клим-ко готовий терпіти холод і голод заради Зульфата, заради Наталії Миколаївни і її дитинчати. Взаємодо характерна риса майже всіх героїв оповідання. На перший погляд безпорадна людина у трагічній ситуації знаходить сили і можливість до ншій: хлопці допомагають вчительці, старий безногий швець разом з голодним Климком рятують молоденьку дівчину від облави, чужа жінка доглядає хворого Климка і навіть за залишитися жити у неї. Біда зближує, згуртовує людей, виявляє глибини людської душі: доброту, порядність одних і жорстокість та підлість інших.

 

Фінал оповідання — трагічний. Климко загинув від фашистської кулі уже біля самого дома, а «з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль».

Ця повість страшна своєю правдою про війну і красивою правдою про благородних людей. Схиляючи голову перед пам’яттю дітей, що загинули на війні, ми маємо докласти всіх зусиль, аби не опалював вогонь війни душі дітей.