Творчість В. Нестайка, Я. Стельмаха, Л. Ворониної 1. У Павлуші із твору В.Нестайка «Тореадори із Васюківки» було прізвище А Завгородній; Б Заболотній; В Задорожний; Г Рень. 2. Явина мати була А бібліотекарем Б ланковою кукурудзоводів В скрипалем Г продавцем. 3. Хлопці із твору Я. Стельмаха «Митькозавр з Юрківки, або Химера лісового озера» хотіли поїхати до села, бо А їх кликало до себе привільне і незалежне життя Б хотіли до бабусі В прагнули зібрати найкращий гербарій Г мали бажання займатися спортом на свіжому повітрі. 4. Друзі із твору Я. Стельмаха «Митькозавр з Юрківки, або Химера лісового озера» врятували з озера А діда Трохима Б курку В Василя Г козу. 5. Бабуся Софія із твору Леся Ворониної «Таємне Товариство боягузів, або Засіб від переляку №9» винайшла антивірус проти А туберкульозу Б сором’язливості В страху Г суму. 6. Машиною часу у творі названо А «Жигулі» Б «Волгу» В «Запорожець» Г «Таврію». 7. Установіть відповідність між персонажами творів А дід Варава 1. Сашко Б Митько 2. Ява В Клим 3. Василь

1. а

2. б

3. а

4. в

5. в

6. в

7. а2 б3 в1

Объяснение:

  Виключити з життя дружбу все одно, що позбавити світ сонячного світла. 
     Цицерон 
     
     Однією з основних духовних потреб людини є спілкування. Спілкування з тим, кому можна довіряти, хто завжди зрозуміє та підтримає, на кого можна покластися у будь-якій життєвій ситуації. Саме таким і повинен бути справжній друг — щирим, відданим, порядним. У великому світі людині важко знайти собі такого друга, але ще важче — не втратити його через якусь дрібницю, не «розміняти» стосунки з ним. Справжнім є саме той друг, із яким разом пройшли і радощі, і печалі, і який і в радощах, і в печалях залишився поруч. 
     Хоча кожен із нас у якомусь сенсі є егоїстом, справжня дружба — це такі стосунки, які вимагають відданості, а іноді, навіть, і самопожертви. 
     
     Хто просить, а давати забуває, матиме тільки те, що має. (Колумбійське прислів'я) 
     
     У дружбі інтереси товариша повинні важити не менше, ніж власні, бо саме принципи рівності та взаємоповаги, ставлячи людей на найвищий щабель, допомагають зберегти у серці почуття безкорисливої любові до друга. 
     
     Ми просимо друга прийти до нас, пропонуємо свої послуги, обіцяємо розділити з ним стіл, дім, майно; справа за малим — за виконанням обіцяного. (Жан де Лабрюйер) 
     
     Не можна плутати щиру дружбу із приятельськими стосунками, тому що приятелів у людини може бути безліч, але справжній друг — завжди один. У приятелів можуть бути схожі інтереси, спільне місце роботи або навчання, але між ними немає справжнього духовного єднання, яке робить людей одним цілим (наскільки це можливо). Дружба — це тонка та тендітна річ, і, знайшовши у багнюці цей «діамант дорогий», потрібно докласти максимум зусиль для того, щоб він не втратив свого блиску. Так, близькі стосунки вимагають відмови від брехні, фальші, недовіри. 
     
     Не довіряти другові більш ганебно, ніж бути ним обдуреним. (Ф. де Ларошфуко) 
     
     Для кожної людини одним із найтяжчих випробувань є самотність. Недаремно ж людей, засуджених до страти, здавна карали ув'язненням у одиночній камері. Людина — це суспільна істота, і вона потребує товариства. У літературі існує багато прикладів того, як важко людина переживає самотність. Наприклад, граф Монте-Крісто з одноіменного роману О. Дюма або Робінзон Крузо Д. Дефо. Обидва героя були приреченими на невизначений термін бути наодинці із самим собою, і за справжній подарунок небес вважали своїх вірних друзів, яких зрештою зустріли — абата Фаріа та П'ятницю. 
     Але чи не буде лише спробою втечі від самотності намагання у першій-ліпшій людині знайти друга? Адже потрібно пам'ятати, що справжня дружба випробовується роками спілкування та складними ситуаціями, з яких обидва виходять із гідністю. Тож не варто звірятися людині, яку знаєш не досить довго та стосунки з якою базуються тільки на припущенні, що вона є гідною. 
     
     Не так тії вороги, 
     Як добрії люди 
     — і обкрадуть жалкуючи, 
     Плачучи осудять... 
     і на тім світі, добряги, 
     Тебе не забудуть. 
     (Т. Шевченко) 
     
     Отже, потрібно з обачністю ставитися до потенційних друзів, але, знайшовши близьку людину, варто докласти зусиль для того, щоб не втратити її. І для цього існує тільки один шлях: щоб мати вірного друга, треба самому бути вірним другом. 

«Щука» Глібов аналіз Тема «Щука»: зображення суду (його несправедливість і залежність від панівних класів ) над Щукою, яка здійснювала різноманітну шкоду в ставку його жителям і отримала вирок повернутися знову в річку. Ідея «Щука»: засудження дій судочинства, їхня легковажніст , безглуздість , а через образ Лисиці — підступності, хитрості, хабарництва. Основна думка: «Як не мудрують, а правди ніде Кінців не можна поховати …». Мораль «Щука»: Судді зобов’язані діяти відповідно до законодавства, а не підтримувати зацікавлену ​​особу ( Лисицю). Глібов засуджує хабарництво, несправедливість, лицемірство. Герої байки «Щука»: судді — два Осли, Шкапа, два Цапи; Щука, Лисичка, автор. Сюжет «Щука» Хижій Щуці в суді пред’явлено звинувачення. Вона настільки завинила («того заїла в смерть, другого обідрала»), що її злочин вже не можна буде прикрити — «кінців не можна поховати». І все ж Лисиця, як адвокат, щоб до хижакові , запропонувала суддям «ворожу Щуку утопити». Прихильність Лисиці визначена не тільки станової солідарністю: А чутка у гаю була така, Що нiби Щука та частенько, Як тiльки зробиться темненько, Лисицi й шле то щупачка, То сотеньку карасикiв живеньких Або линiв гарненьких… Судді прислухалися до пропозиції Лисиці і винесли відповідний вирок. Композиція «Щука» Введення. За злочинну діяльність Щуку силоміць представили до суду. Опис суддів. Таємний зв’язок Щуки і Лисиці. Основна частина. Судовий процес над Щукою. Винесено вирок, дія якого припинена. Закінчення. Новий вирок суддів за пропозицією Лисички: «У річці ворожу Щуку утопити!» Що й було виконано. Усі образи в цій байці є алегоричними. За масками криються типові персонажі з реального життя. Письменник бачив навколо себе суспільну несправедливість і не міг з нею змиритися, тому засудив її у своєму творі. Бо кожному українцеві по-справжньому болять негаразди та нечесність у своїй рідній землі. Леонід Глібов у байці «Щука» зображує сучасну йому систему судочинства, і змальовуючи узагальнені образи суддів та працівників судової системи. Автор наголошує на проблемах нерозумності деяких державних працівників.