Поезія т. шевченка чим вона мене приваблює твір

Т. Г.Шевченко з’явився у моєму житті, коли я була маленькою. Читала твори великого поета – і все більше переконувалася, що Тарас Григорович Шевченко – незвичайна людина. Його талант, любов до рідного краю, вболівання за долю українського народу, ненависть до гноблення тривожили мою душу. Т. Шевченко став для мене духовним наставником. Я захоплююся його „Кобзарем”, який відкрив переді мною картини минулого кріпацького життя, викликав сльози співчуття. Саме завдяки цій книжці я зрозуміла трагедію українського народу з його вічним прагненням до свободи.

Твори поета легко зрозуміти, бо в кожному можна відчути часточку Кобзаревої душі. Затамувавши подих, читала баладу „Причинна”, уявляла, як „ реве та стогне Дніпр широкий…”, місячну буряну ніч, чула крики сичів і бачила змучену чеканнями дівчину. Вона згубила найдорожче у своєму житті – коханого і тепер страждає, втративши сенс життя. Героїня постає перед нами безсилою, тендітною, ніжною істотою, яка залишається одна у всьому світі наодинці зі своїм горем та переживаннями. Уже в цій баладі відчувається фольклорний тип мислення Шевченка, тісний зв'язок з народом. Збурений Дніпро – то символ боротьби поневоленої української нації за свою свободу, символ України. Композитором Данилом Крижанівським створена пісня „Реве та стогне Дніпр широкий…”, яка стала одним із національних гімнів України.

Справжнім шедевром лірики поета справедливо вважають вірш „Садок вишневий коло хати”, який з’явився як результат ностальгії Т.Шевченка за рідним краєм, земляками, піснями. Автор змальовує вимріяну ним гармонію краси і природи, людини і мистецтва, радості життя у взаємній любові. Вишня і соловейко як уособлення української садиби, сім’ї, кохання зачаровує читача. Відчувається непідкупна любов Т.Шевченка до сільської хати, яка є одвічним оберегом великої української родини.

Переливи різних душевних станів, настроїв, думок Т.Шевченко втілив у циклі віршів „У казематі”. Він був створений Т.Г.Шевченком, коли той сидів у Петербурзі в казематі під час слідства над учасниками Кирило-Мефодіївського братства. Тарас Шевченко пише тринадцять нових поезій, відомих під загальною назвою „У казематі”. Зокрема, елегію „Мені однаково чи буду”, пейзаж „Садок вишневий коло хати”, „Ой три шляхи широкії”.

Центральним у циклі є вірш „Мені однаково чи буду”. Він вважається одним із художньо найдовершеніших віршів Т.Г.Шевченка із циклу „У казематі”. Це – присяга на вірність Батьківщині. Читаючи рядки цього твору, я уявляю змарнілого, виснаженого чоловіка, який витерпівши багато страшних мук, просить лише щастя для своєї країни.

Та не однаково мені,

Як Україну злії люде

Присплять, лукаві, і в огні

ЇЇ, окраденую, збудять…

Ох, не однаково мені…

Ці рядки характеризують героя як патріота і захисника своєї держави.

Т. Г.Шевченка вабила козацька минувшина. Він захоплювався морськими походами козаків на легкокрилих чайках („Іван Підкова”, „Тарасова ніч”). Окрім ліричних віршів, Т. Шевченко писав поеми. „Тарасова ніч” – перший героїко-історичний твір Т.Шевченка. Спираючись, передусім, на народні перекази та пісні, Т.Г.Шевченко створив художні образи історичних та вигаданих діячів тієї доби. Тарасова ніч – народна назва реальної історичної події: перемоги козаків-повстанців під проводом Тараса Федоровича (Трясила) над військом С.Конецьпольського. Саме ці події втілені у поемі Т.Шевченка. Ще в дитинстві він захоплювався розповідями свого діда Івана про козаччину та гайдамаків. Маючи феноменальну пам'ять, Тарас, почуте від діда, відтворив у своїх поемах, зокрема у поемі „Гайдамаки”.

Творчість Тараса Шевченка не обмежувалася лише поетичною діяльністю. Він був одним із переспівувачів „Плачу Ярославни” зі „Слова про похід Ігорів”. У своїх творах поет використовував сатиру та іронію, висміюючи самодержавну політику царя та продажність і корисливість царського оточення.

Поетичний світ Т.Г.Шевченка тісно пов’язаний із його власним життям. Він на собі відчув кріпацьку недолю, витерпів усі тяжкі приниження, протистояв заборонам писати. Його твори містять вічний заклик до боротьби. Поезії Т.Г.Шевченка пройняті жалем, а мрії, почуття й думки – непідробні. Витвори пера багаті на художні образи, вирізняються довершеністю форми, цікавим змістом.

Для мене Т.Г.Шевченко – вірний син України, велетень духу, геній українського слова, багатогранна особистість і звичайна людина, яка любила, страждала, співчувала і ненавиділа. І сьогодні для мене слово Т.Г.Шевченка – джерело натхнення, духовна основа мого життя. Йому, славному поету, я присвячую свій вірш:

І витікають з-під пера рядки.

Не писар він і не творець історій.

Працює сам. Навіщо їм дует?

Лиш вічне слово – сильна його зброя.

Не воїн – він нескорений поет.

Тема вірності Батьківщині в поемі Миколи Вороного "Євшан-зілля""Євшан-зілля" — це поетична інтерпретація легенди про юного половця, якого взяв полон Володимир Мономах. Життя хлопчика в чужині було розкішним: він ні в чому не знав відмови, жив у достатку. Все було б гаразд, але на Батьківщині половця залишився батько, що дуже тужив за сином і хотів повернути рідну дитину, бо батьківська любов найсильніша и світі. І от гудець іде до Києва за юним паном. Усі спроби були марними — половець став русичем. Ні колискові, ні звитяжні пісні, ні батькові страждання не зачепили жодної душевної струнки, але статки диво: почувши запах євшан-зілля, хлопець мов прокинувся з довгого сну. Із запахами в людини пов'язані найгостріші спогади. Ось і дук привільного, широкого, безкрайого степу повернув юнака в дитинство, коли він був ще зовсім маленьким, бігав по ньому, а євшан-зілля наповнювало цей степ терпким, солодким, духмяним ароматом свободи. І душа перевернулася... гаряча половецька кров зажадали свободи, волі, свого власного дому, свого степу, батьківщини, просторів, життєдайної волі, що манить, несе, п'янить, дарує щастя.Микола Вороний хотів сказати, що обов'язок кожної людини — це любов до своєї країни, свого отчого дому, своєї батьківщини. Ось і половецький юнак обрав рідний край, ніякі подарунки, ніяке розкішне життя не замінить рідного краю. Йому ми можемо пробачити, він був захоплений в полон, а що сказати про людей, які кидають рідну землю, шукають кращого, простішого життя, не дуже переймаючись долею своєї землі, продають її за "13 сребреників Юди".Автор ставить питання: де взяти євшану для України? Зілля не до треба людей, які люблять Україну понад усе, не важливо, яка вона є, — багата чи бідна, привітна чи ворожа, прекрасна чи потворна, добра чи гнівна — це не суттєво; головне — зміст, а не форма, внутрішній стан. Діяти, а не говорити. Слова — вони пусті, позбавлені смислу, якщо не підкріплені ділом. Де взяти дійсно; дійову людину, людину-патріота, для якої горе власної землі болить, як своє власне? Людину, яка вдихнула б запах степового євшану і захотіла перетворити свою землю на степ, але не пустку, а широкий, безкраїй, вільний, від спогляданя якого хочеться орлом полетіти до синього неба і з височини споглядати свою землю й радіти квітучому краю. Душа співатиме від волі, свободи і не залежатиме від якихось незрозумілих химер, яких ми самі навигадували і говоримо, що це перешкоди, які в усьому винні. Але винна людина, що нічого не хоче зробити для себе, не те що для своєї країни. І доводиться летіти однокрилим пораненим чорним круком над випаленим, оголеним, розораним, спаплюженим степом...

Усе життя Миколи Хвильового— це безумна подорож крізь революцію, нову економічну політику, безжальний град політичних звинувачень, крізь принизливі каяття і образливі для чесної людини присяги на вірність партії; це виснажливий рейд спустошеними голодом селами, конторами і кабінетами нової бюрократії, цього монстра, який революційними гаслами прикривав свою хижу жадобу влади. Усе це, разом узяте, і зумовило трагічний вибір письменника. У розквіті сил загинув талант, який тягнувся до висот. Пам'ятаймо про це. І не поспішаймо йому дорікати.