Під час дискусії висловіть свої міркування щодо функцій мистецтва, його місця в житті людини...

Надійний, Активний, весели, ЙКрасивий, Розумний, Актуальний, Щирий, вимоглИвий, учудовиЙ.  Цей перелік можна продовжувати ще довго і все це – про мого тата, Ішова Ігора Миколайовича. Він для мене взірець в усіх справах. Я часто замислювався – добро, в кого тато є, дужий, працьовитий. Наша сім’я тримається на татові. Він усьому голова: і поради він дає, як на світі жити. Я йому вірю, тому що все, що він добився в житті – завдячує своїм рукам та своїм знанням.  Прослідковуючи життя мого тата, можна побачити його професійний ріст. Як і я, тато мріяв з дитинства стати водієм . Його дитинство пройшло в мальовничому селі Устинівського району. Бездоріжжя та віддаленість від траси сполучення з містом, дало поштовх до того, щоб в дворі був транспорт. Тато своїми руками склав перший свій велосипед «Україна»,  потім пас худобу і заробив на мотоцикл «Мінськ» Будучи ще школярем, тато часто підміняв дідуся на тракторі - кормороздатчику. Він з відповідальністю ставився до своєї роботи. На посівній, понад планом засіяв 450 гектарів. Так як виріс він в сільській місцевості, роботи не боявся. Змалечку доглядав за худобою, майстрував та лагодив загороди. Навчався тато в школі – інтернаті, так як в селі школи не було. І там він був переможцем по шахам, І місце  на обласному конкурсі, І місце серед стрільців-юніорів з пневматичної зброї. Мені є чим гордитися за тата.  Як справжнього чоловіка призвали до лав Радянської Армії. Це був час, коли армія розділялася і стала Українською армією. Тато служив в м. Бровари. Коли проїжджаємо до Києва, то він завжди мені з гордістю показує місце служби. Гортаючи татів військовий альбом, я змінив своє ставлення до армії. Багато моїх однолітків не хочуть йти служити, а я, навпаки, як і мій тато мрію стати солдатом. Він часто говорить:„Хто не був в армії, той не пройшов школу життя.” В його словах криється істина  життя. Не треба цуратися будь-якої роботи - часто нагадує мені татусь, коли просить до мамі на кухні. І все це не з проста. А тому, що мій тато здобув в  лавах збройних сил другу професію – професію повара. Ми з мамою із захопленням дивимося на вправні руки татуся, коли він хазяйнує біля плити.

«Маруся» Григорій Квітка-Основ’яненко історія написання Джерела для написання повісті «Маруся» • Дійсність українського села ХVІІІ — початку ХІХ ст. • Народна творчість: українські балади, ліричні, весільні пісні, фольклорні мотиви (любові, розлуки, смерті закоханих). Від народної поезії — образність повісті, від казки й переказу — її розповідний стиль. • Герої твору «писані з натури без будь-якої прикраси і відтушовування». • Майстерність у виписуванні українських краєвидів у повісті. Історія створення повісті «Маруся» Повість надрукована повністю у 1834 році у книжці «Малоросійських повістей…». Вона стала першим і найпопулярнішим твором серед сентиментальних повістей Квітки. «Маруся» була написана як аргумент того, що українською мовою можна описати глибокий і складний світ людських почуттів і філософських переконань. Над текстом повісті письменник працював багато — як ні над одним зі своїх творів. Переробляв окремі місця, додавав чи змінював епізоди, портрети й пейзажі, шліфував мову. Дуже згодилися давні й нові записи прислів’їв, приказок, весільних пісень, похоронних голосінь. Надто хвилювався Григорій Федорович за долю своєї «Марусі», як її сприйме читач? Чи не знайдуться хулителі й недоброзичливці, які почнуть кепкування з нашої мови? Адже багато хто з «учених» та «освічених» вважав, що українською мовою крім лайки й жартів, нічого не можна створити. Та побоювання_автора були марні: повість справила велике враження на читача з народу і передової інтелігенції. Перекладена самим автором російською мовою і надрукована в журналі «Современник», вона і в Росії користувалася великою популярністю.