1. Що трапляється з тими людьми, які занадто заздрять іншим? Висловлюючись, наводьте приклади з власного досвіду та змісту байки Л. Глібова «Жаба і Віл».

Було в батька троє синів. Були вони ледачі. Щоб їх прокормить, батько робив, як віл, чорнів від роботи, руки пухли, кров текла з пальців. А сини прохлаждались, гуляли над річкою, лісом, висипалися в садку. Казав їм батько:

— Сини мої, трудіться, бо важко вам буде, коли я умру.

А найстарший син каже:

— Ей, батьку, роби, поки можеш, а ми будем робити, як тебе не буде.

— Та ти не вмієш нічого, — каже батько.

— Я женюсь — жінка буде робити.

Другий син каже:

— І я женюсь.

А третій:

— Я так само зроблю, як мої брати.

Та батько робив, робив та й заболів. Прийшли сини, питають:

— Ти вмираєш, а що нам оставляєш?

А батько бідний був, та з мудрою головою, подумав і каже:

— Діти, шукайте в землі золото.

— А в якому місці ви закопали золото? — питають сини.

— Оцього я вам не скажу — відповів батько, — копайте город, оріть поле, садіть, обробляйте, собирайте, там і золото найдете.

Полежав трохи батько та й умер. Прийшла зима, сини з’їли все те, що батько заготовив, а нового нічого не находили, не насіяли. На другу зиму голодають ледачі сини. Пішов найстарший брат шукать пари — вернувся з кабаком, пішов середній свататись — не схотіла дівчина. Пішов наймолодший, та ніхто не хоче ледачих.

Дожили якось до весни, а весною давай золото шукать. Перекопали весь огород, та не найшли золота і посадили картоплю. Виросла їм здорова картопля.

Пішли поле копать. Скопали — нема золота, взяли посіяли яру пшеницю. Вродила пшениця буйна. Змололи, одвезли зерно у млин, намололи борошна, напекли хліба, сіли свій хліб їсти, а найменший брат каже:

— Ой, які ми, брати, недолугі! Бачте, золото вродило. Добре нам батько казав, щоб ми шукали золото в землі!

Брати повставали з-за столу, позакочували рукава і взялися за роботу. Хазяйнували, все мали, скоро поженилися. Разом із жінками збиралися за столом і говорили:

— Якби наш мудрий батько ще жив, і нам лучше було б.

Вранці я прокинувся на диво рано - яскраве сонячне світло набридливо пробивалося крізь тоненькі завіси. Невдоволено бурмочучи, я потягнувся, встав з ліжка і почимчикував до величезного вікна. За холодну зиму його рама геть розм'якла та де-не-де пропускала тоненькі потоки холодного вітру. Я давно вже казав мамі, що час поставити нові вікна в будинку, та весь час чув одну відповідь: "в нас немає достатньо грошей".
Я вже хотів завішати штори, та мимоволі поглянув у вікно.
- Господи, скільки я спав? - скрикнув я.
Ще вчора ввечері надворі простелявся невеликий шар снігу, дерева похмуро перекривали сіре небо, а зараз весь сніг кудись зник, небо стало ясне, безхмарне. Біля самого фундаменту яскравіше звичайного світився зеленню мох, чорна земля відблискувала сонячні зайчики своїми калюжами та струмочками. Таке відчуття, наче за ніч природа нарешті згадала, що вже квітень і час влаштовувати весну. Я посміхнувся.
- Мамо, ти це бачила? - крикнув я в дверний прохід до сусідньої кімнати.
- Що вже трапилося? - спросоння спитав тихий голос.
- Йди сюди.
Через кілька хвилин мама вже підійшла до мене, засапана, в старому білому халаті, все ще тремтячи від легкої прохолоди.
- Мамо, дивись, - показав я їй на вікно.
Мама довго зачаровано дивилася на пробуджене подвір'я. Вперше за стільки місяців вона посміхнулася.
- Сподіваюся. що з весною і наше життя стане кращим, - сказала вона мені і обійняла.
- Обов'язково, мамо.
В школу я тоді не пішов - занадто багато справ було в дворі. Весна - це не тільки пробудження всього живого, це ще й численні клопоти. Допомагаючи мамі в садку, розпушуючи землю, я знайшов навіть три проліски. Якщо тато повернеться скоро з війни, я їх йому обов'язково подарую...А він повернеться - я це точно знаю, бо в таку весну не може бути нічого поганого, тільки щастя та радість.