твір-мініатюра "чим корисні багата уява і фантазія?"БИСТРЕЙ УМАЛЯЮ

Відображення подій, явищ, почуттів, людей, предметів, уявлю ване письменником; особлива форма відображення дійсності мистецтвом; зображення людського життя, окремих його боків, в індивідуалізованій формі) • Куди вернулася поетеса?

Підтвердить свою думку рядками вірша. (Туди, де минуло и дитинство. Любов до рідної зем лі — найпотаємніше почуття людини. I ким би вона не бу ла — багачем чи жебраком, ученим чи хліборобом, — і якою б вона не була — дорослою чи малою, — рідна домівка кличе до себе, небаченою надзвичайною силою притягує, манить спогадами, тривожно сниться довгими зимовими ночами, відгукується в серці рядком маминої пісні, навіює спогади чарівними звуками дитинства. Мов за віки нічого тут не сталосъ. Завжди тут бив годиннику кутку. Завжди під ним дівчатко виростало. В товсті косички банти заплітало. I сутінки торкалися вікна. Крізь складне й вигадливе мереживо поетичної фантасмагорії простежуються цілком конкретні реалії авторської біографії) Як ви розумієте зміст першої строфи вірша? (Вірш «Концерт для скрипки, дощу і цвіркуна» входить до однойменної книги I. Жиленко, яка була написана в 1979 р. На той час поетесі було 33 роки. Час летить невгамовно і письменниця намагається ловити кожну хвилину життя, насолоджуючись затінком, який вона знаходить тільки вдома. Серед буденності I. Жиленко помічає та вітає «радощі прості») «Я сіла в крісло до вікна лицем.

І милостиво осені кивнула, мовляв, я вже готова». До чого готовий ліричний герой?

(Життя людини змінюється подібно порам року. Осінь асоціюється зі старістю, яку готова зустріти поетеса («Я сіла в крісло до вікна лицем»). Ірина Жиленко відчуває плинність часу, повноту усього сущого, прагне зупинити мить радості чи смутку, розкоші спілкування чи якогось особливого настрою від доторку до прекрасного («Розпочинай класичний свій концерт») Чому у третій строфі зображено не концерт, до якого приготувався ліричний герой, а годинник. Що він символізує

Концерт для скрипки, дощу і цвіркуна



Мій літній поїзд зупинився знову

перед цією айстрою смутною.

І я зійшла в її казкову тінь.

«У нас дощі!» — буденно повідомив

мій чоловік. А я зітхнула: «Вдома…»

І привітала радощі прості.

Притишена до світлого piano,

десь за стіною скрипочка співала.

Я сіла в крісло до вікна лицем.

І милостиво осені кивнула,

мовляв, я вже готова. Я вернулась.

Розпочинай класичний свій концерт.

Заговорив у сутінках годинник

про те, як час проходить крізь людину

і там, за нею, — вічністю стає.

І розуму нема туди дороги.

І лиш душі меланхолійний погляд

провидить все, коли годинник б’є.

Вступає дощ… Високий і безмежний.

Заслухатись його — необережно.

Розмиє дощ той нетривкий сосуд,

в який тебе природою відлито,

яким тебе одділено од світу,

і переллє в холодний білий сум

просторів… Але годі вже печалі,

Бо нетерпляче галасує чайник.

І славословить затишок цвіркун.

І в тому всьому є спокійна сталість.

Мов за віки нічого тут не сталось.

Завжди тут бив годинник у кутку.

Завжди під ним дівчатко виростало.

В товсті косички банти заплітало.

І сутінки торкалися вікна…

Усе мина…

Але довіку буде —

твій дім, і осінь, і ласкаве чудо

концерту для дощу і цвіркуна…

1979

Текст наводимо по книзі Антологія української поезії (том 6). Українська Радянська поезія. Твори поетів, які ввійшли в літературу після 1958 р. — Київ, відавництво художньої літератури «Дніпро», 1986.

Додати коментар

Виправляч

Якщо ви помітили будь-яку помилку, будь ласка, виділіть текст, натисніть Alt+Enter і відправте нам повідомлення.

Останні додавання

Один із тих, що впали на шляху (Степан Пінчук)

Панні в альбом

Під шумок

Поет і селянин

Пора

Потіха

Похід Хмельницького

Пролог

Резигнація

Користувачі найбільш цікавляться

Зів'яле листя (збірка поєзій)

З вершин і низин (збірка поєзій)

Сікстинська Мадонна

Легенда про вічне життя

Мій Ізмарагд (збірка поєзій)

«Чого являєшся мені...»

«Не знаю, що мене до тебе тягне...»

«Твої очі, як те море...»

«Тричі мені являлася любов»

«Розвивайся ти, високий дубе»