Завдання для 3 туру (за твором М. Павленко «Русалонька із 7-В, або Прокляття роду кулаківських») - За наведеними характеристиками впізнати героя. 1) Лікар-травматолог, яка продемонструвала чесність у родинних стосунках. 2) Дівчина, яка хоче до Вадимові позбутися родинного прокляття. 3) Дочка Валентина, яка мешкає в Києві, графському маєтку. 4) Майже 40 років провів у погребі, переховуючись від відповідальності за дезертирство. 5) Помер, вдавившись картоплею на чужому обіді, свою дружину Лизавету замордував голодом.

Поема відомого українського поета Миколи Вороного «Євшан-зілля» розповідає про цікаві сторінки історії України, які стосуються княжої доби, про долю половецького юнака, який забув свою Батьківщину, потрапивши у полон.

Така біда, як неволя, полон, а то й просто необхідність жити в чижих краях, не обходила українців багато століть. У полон до ворога вони потрапляли, захищаючи рідну землю або приймаючи участь у визвольних воєнних походах. Довгий час наш народ поневолювали під час набігів кримські татари, турки та інші вороги. Вони плюндрували нашу землю, брали у полон чоловіків, забирали в неволю дітей та жінок. Діти, які росли на чужині, часто забували свою Батьківщину, а інколи навіть ставали воїнами у ворожому українцям війську.

Хоча в поемі М. Вороного «Євшан-зілля» мова йдеться про події давно минулих часів, але тема та ідея цього поетичного твору перегукуються з сучасністю. Адже українці були змушені розлучатися зі своєю Батьківщиною не тільки у часи Київської Русі.

За сюжетом поеми юнакові-половцю про рідну Україну нагадало Євшан-зілля, чарівна степова рослина. Нам добре відомо, що українці, які ставали вигнанцями не за своєї воли, які надовго покидали рідну землю, у важку і далеку, а часом і смертельно небезпечну дорогу брали з собою якусь річ, яка б могла їм нагадувати про Батьківщину. Частіш усього це були вишивані сорочки і рушники, насіння барвінку або чорнобривців, а то й просто жменьку рідної землі, завернуту у хустинку. Та у юнака, який ще в дитинстві потрапив у полон до половців, усього цього не було. Але спляче серце юного половецького невільника усе ж проснулося, причому розбудила його тоненька гілочка звичайної степової трави, якої так багато в рідних українських степах.

Закінчується поема М. Вороного оптимістично: юнак, який вже вважався сином половецького хана, згадує рідну Україну і вирушає в далеку дорогу, в темну ніч, ярами та бараками невтомно простуючи до рідного степу разом зі старим мудрим віщуном.

Українська історія, на жаль, завжди складалася так, що з-за кордону до своїх батьків і дідів їх нащадки не завжди могли повернутися. Тільки за часи незалежності українці, які волею долі опинилися на чужині, отримали можливість повернутися до рідного краю чи хоча б навідатися до України і побачити землю своїх предків. Довгі роки живучи на чужині, вони змогли зберегти пам'ять про Батьківщину, зберегти українські традиції і мову. Я думаю, що нам треба повчитися у таких людей, щоб не стати схожими на половецького юнака, пам'ять про рідну землю якому повернуло лише чарівне зілля.

Відповідь:

Пояснення:

На мою думку кохання Марусі Чурай і Грицька Бобренка могло мати щасливий кінець. Давайте пригадаємо чому Грицько Бобренко покинув Марусю Чурай. Грицько ставши козакам пішов на війну, адже події роману відбуваються під час національно-визвольної війни. Повернувшись з поход юнак захоплюється кого йому засватати, він кохає Марусю, але сватає Галю Вишняківну, бо вона багата. Кохання Марусі і Гриця могло мати щасливий кінець якщо Гриць не пішов на війну, а завжди був з Марусею, тоді в один прекрасний день Гриця обов'язково засватав Марусею і їхньому щастю не було кінця. І якщо Грицько Бобренко не купався на гроші родини Галі Вишняківни, а вибирав серцем, то був щасливим з Марусею. Отже кохання Марусі і Гриця могло бути щасливим.