Поміркуйте, чому поезії Андрія Малишка (Володимира Івасюка) внесено до розділу програми "Ми - українц

У творі є багато моментів, що викликають посмішку, навіть сміх. Кумедний сюжет, специфічна мова — усе це допомагає створенню такого ефекту. Ось, наприклад, сцена, коли Мотря залізла на горище Кайдашихи за яйцями, ніби їх знесла її курка, на що Лаврін їй відповів: «Хіба ж ми просили твою курку на наше сідало? Чи шапку перед нею знімали, чи що?» Або сцена, коли Мотря під час сварки виколола око Кайдашисі і зовсім не відчуває за це докорів сумління. Так, вони написані кумедно, гостро, але чи здаються вони смішними? Я гадаю, що ні. Письменник вибрав таку сатиричну форму спеціально для того, щоб краще вплинути на читача, передати йому свою думку.Ще одна сцена, коли Карпо гнався за матір’ю з дрючком, бо вона зачинила в хліві його коня, і зупинився аж біля ставка, крикнувши: «Не так шкода мені матері, як шкода чобіт!» Я переконаний, що за описом цих кумедних на перший погляд сцен, а насправді — сумних і навіть жахливих, ми відчуваємо біль автора за людей, що так занепали. На мою думку, це і є той самий «сміх крізь сльози».

Лаврін - лагідний, м'який, жартівливий. у Лавріна — «веселі, сині, як небо, очі світилися привітно і ласкаво». У розмові з Карпом про дівчат він у кожній виділяє привабливі риси, виявляє доброзичливість до навколишнього світу. Йому властиве почуття гумору. Парубком він не бере участі у сімейних сварках, а своє ставлення виявляє у жартах: то зліпив коник з глевкого хліба, спеченого Мотрею, то жартівливо плюнув на купку буряків і квасолі, коли Мотря кинула миску з борщем під ноги свекрусі. Закоханий у Мелашку, він освідчується, думає й говорить словами пісні: «Брови чорні, очі карі — любо подивитися; личко як калина, а як гляне, засміється, в мене серце в'яне», «Як з нею не оженюся, то в Росі утоплюся» та ін.

Але нове становище в сім'ї після одруження вносить свої корективи. Прагнення хазяйнувати самостійно призводить до конфлікту з батьком. Лаврін не може обминути і сімейних чвар. Він не поступається братові грушею, сподіваючись продавати щороку груші і брати гроші. Такі міркування й поведінка Лавріна свідчать про ті безумовні зміни, яких він зазнав, Він у всьому бачить хороше, добре, шанує людей, захоплюється красою природи, має ліричну душу і грає на сопілці. Але, нажаль, зрештою і Лаврін стає егоїстом.пристосовуючись до умов дрібновласницького побуту.