Ознайомившись із рекомендаціями, уміщеними в попередньому розділі "порадник", напишіть або надрукуйте есе на тему "ліричний герой у творах т. шевченка (за мотивами поетичних творів "думи мої, думи мої, "мені " ой три шляхи широкії.." виконану роботу надішліть у цьому документі. 25

Ліричний герой поезії «Думи мої, думи мої»

У 1840 році вийшла перша збірка творів Т. Г. Шевченка «Кобзар». Містила вона лише 8 поезій, а відкрившися віршем «Думи мої, думи мої», що став заспі­вом у творчості поета.

Саме його Т- Шевченко вважав програмним, бо роздумував у ньому про за­вдання поезії.

Думи мої, думи мої,

Лихо мені з вами!

Нащо стали на папері Сумними рядами?..

Свої поетичні твори Шевченко присвячував рідному краю, тому й називав їх по-народному «думами». Сумні ці думи, але правдиві та щирі. їх появу спричи­нило лихо — тяжке життя народу. Стаючи на тернистий шлях народного співця, поет бачить гірку долю закріпаченого народу. І несправедливість, що існує у світі, викликає у нього думи про те, чому одним судилося щастя, а іншим — тяжка пра­ця, злигодні та горе. Хто винен? Ця думка не дає спокою ліричному героєві поезії.

Він тужить за рідним краєм. Йому гірко, боляче в розлуці з Україною. Він із сумом думає про те, що пропала давня козацька воля, народ стогне у панському ярмі. І за людей поет вболіває.

Кожен рядок містить почуття щирої схвильованості. Вірш сповнений гіркоти, болю, розчарування. Численні питальні речення та звертання надають поезії екс­пресивності.

Свої думи поет посилає на далеку Україну, до простого народу. Адже його думи — як сироти, а сиріт тільки бідна людина, яка зазнала немало горя, голоду, злигоднів. Шевченко вірить, що ненька Україна привітає його «діток не­розумних, як свою дитину». І хоч у поезії згадується про смерть — «А я — тут за­гину» — в ній немає й нотки песимізму. Адже народ безсмертний, а доки житиме він, житимуть у ньому й думи поета.

Вірш «Думи мої, думи мої» передає Шевченкове розуміння ролі поета в суспіль­ному житті. У часи лихоліть поет сумує разом із народом, переживає його горе — поневолення — як своє власне. Тому й стають його думи на папері «сумними ряда­ми». Поет пише не для себе і не для розваги панства: він посилає своїх «дітей» на рідну Україну, до знедоленого, пригнобленого царизмом та кріпаччиною народу.

Вірш належить до громадянської лірики. У ньому передається не лише сум та туга, а й могутня сила народу. Глибокий ліризм твору та його пісенність приваблювали багатьох композиторів. Музику до нього писали С. Воробкевич, Я. Степовий, Є. Козак

Художні засоби.
1. Порівняння. «Мені так любо, любо стало, неначе в Бога» .
(Це означає — стало надзвичайно радісно, тепло на душі).
2. Епітети:
1) «приязно молилось» — щиро вірилось, з великою надією.
2) «господнє небо і село» — дуже гарне й любе серцю.
3. Метафори: «Рай палило» — знищило спокій, радість, щастя;
«село погоріло» — стало похмурим, непривітним для сироти;
«небо голубеє і те почорніло» — втратило яскраві барви.
Синонімічна відмінність слів «гріло і пекло» : Гріло — радісно, добре, мило..., пекло — боліло.

Художні особливості твору:
Риторичні запитання:"Чи то так мені чого було?".
Риторичні оклики:"Ягня,здається,веселилось!","І сонце гріло, не пекло!"," Не мої ягнята!"," Нема в мене хати!","Тяжкі сьози!","Моє...лани,гаї,сади!",
"Бридня!","Не дав мені Бог нічого!","Людей і Бога непрокляв!"
Персоніфікація:"Та невго сонце гріло, Недовго молилось...".
Епітети: "стало любо","небо голубеє","приязно молилось".
Анафора:"Чи то те сонечко сіяло, Чи то так мені чого було?"," Нема в мене хати! Не дав мені Бог нічого!","Неначе сонце засіяло, Неначе все на світі стало".
Пестливі слова:"Маленькому".