Сенкан до лоскотона з казки "цар плаксі та лоскотон'

Мені сподобалась казка Василя Симоненка "Цар Плаксій і Лоскотон". В ній автор розказав про країну Сльозолий, якою правив цар Плаксій. Все його сімейство було дуже схожим на нього: "всі сльозливі через край". Цар домагався, щоб в країні плакали "всі діти, бо сміятись і радіти у моєму царстві — ні!" І зовсім сутужно пришилось би жителям тієї країни, якби не жив серед них "добрий дядько Лоскотон". Його всі дуже любили за лагідну веселу вдачу, він приносив "до усіх голосний та щирий сміх". І навіть коли доброго чарівника ув'язнили Плаксієві слуги, прості люди допомагають йому звільнитися. Лоскотон віддячив сповна — "розвалив поганський трон".

Ця казка дуже повчальна. Її головні герої — Лоскотон і цар Плаксій — абсолютно протилежні. Це неначе Добро і Зло, які по сгійно сперечаються між собою за владу над людськими душами. Показовий фінал казки. "Цар Плаксій помер від сміху", а Лоскотон "живе й понині!" Так автор виражає свою віру в перемогу Добра над Злом. Особливо мені сподобалось, що Плаксій помер саме від сміху. Бо сила сміху, добра — переможна. Там, де сльози — там страх, поневолення, злидні. Там, де сміх — там свобода, радість, надія. А їх неможливо знищити так же точно, як саме життя.

Думаю до

Ми всі знаємо що потрібно людей не по зовнішньому вигляді дивитися, а в душу. 
Адже що людина без душі?  У кожної людини є своє щось не повторне! У одної людини талант до малювання, до хореографії і багато іншого. Духовне багатство найбільший скарб у житті людини коли я прочитав я замилився..адже це так! Ми ходимо до школи, получаємо добрі оцінки, приходимо додому і ми знаєм що нас чекає наша матуся, яка тебе любить більше життя і ніколи тебе не зрадить. Задумайтеся...бо духовне багатство воно дороге, і ми будемо кращими і я все вірю!

Складно говорити про шляхетність та кохання, спираючись на твір Івана Франка "Чого являєшся мені у сні". Адже шляхетність - це або належність до суспільного "шляхта", або шляхетність душі, що характеризується честю, виликодушністю та милосердям. А хіба ліричний герой вказаного твору милосердний або великодушний? Ні, він усього лише сумує за невідбувшимся коханням, жаліє себе, мріє про взаємність.  Хіба він за щось прощає героїню, хіба думає про її почуття? Ні! Він зациклений на собі, як більшість закоханих.

А щодо шляхетних вчинків, їх можна вгадати за непрямими натяками. "В житті ти мною згордувала, моє ти серце обірвала і з нього вирвала одні оті ридання голосні, пісні" - ця цитата може вказувати на виликодушність героя в тому сенсі, що він не нав'язував коханій свою любов, не примушував її до взаємності, не намагався нею маніпулювати. Про такі вчинки героя також говорить цитата "Ти ж знаєш, знаєш, добре знаєш, як я люблю тебе без тями, як мучусь довгими ночами і як літа вже за літами свій біль, свій жаль, свої пісні у сердці здавлюю на дні".Тобто, він не докучав їй своїми стражданнями. Дійсно, хіба вона винна у тому, що не любить його?  Тому так, істине кохання може надихнути на шляхетні вчинки, такі як залишати сво страдання при собі та не змушувати нікого любити тебе.