Написать мини рассказ.чому деякі люди полишають справи на половині.

Щодня тисячі людей просинаються з думкою, що от саме сьогодні вони зроблять ту чи іншу справу. Взявшись за неї з великим інтузіазмом, не завжди вони дороблюють все до кінця, а чому?
На мою думку, в першу чергу це залежить від сили волі людини. Адже не кожна справа, за яку ми бєремося, є приємною в процесі виконання. І потрібно чимало терпіння, щоб закінчити розпочату справу. Але, втомившись під час виконня якоїсь роботи, ми починаємо жаліти себе, придержуючись думки, що доробимо потім. А коли наступає те "потім", то бажання пропадає і нам не вистачає сили себе змусити закінчити справу до кінця.

Перший промінець сонця ледь торкнувся землі, як Ромашка про-тягнула до
нього свою тендітну біляву голівку, розпрямляючи пе-люстки після довгого
сну. Раптом щось забриніло на її жовтому личку. Це Краплинка роси
залоскотала ніжну серцевинку. Ромашка засміялася і стрепенулася.
Краплинка не втрималася і від несподі-ванки зіскочила з квіточки на
листочок. Аж раптом плюхнулась з нього у струмочок, що весело дзюрчав
між високих трав. 
     Потічок поніс Краплинку далеко-далеко. Спочатку вона з цікавістю
роздивлялася навкруги. Аж поки потічок не приніс її до бурхливої річки. І
тепер вже з острахом Краплинка пливла за течією, яка ставала все
бурхливішою.
    Раптом завирувало все, а потім стихло, бо річка вже донесла свої
води до моря. Краплинка ледве отямилася від такої стрімкої подо-рожі.
Вона розслабилася на поверхні морської гладі і ніжилася на сонці. Зовсім
скоро їй стало так легко-легко на душі, що вона віді-рвалася від
поверхні моря і полинула у височінь.
    А високо в небі вже кружляли мільйони інших краплинок. Їх ставало
дедалі більше і більше. Вони збиралися у великі пухнасті хмарки.Та скоро
всім забракло місця. Бідолашна Краплинка задиха-лася від тисняви, її
штовхали з усіх боків роздратовані товаришки. Вони так кричали одна на
одну, що вдарив грім. А розгнівана хмара виштовхнула нахаб зі своїх
обіймів.
   Вільно стало Краплинці. Радісно летіла вона  вниз разом з
подру-жками. І не лякала її невідомість. Бо відчувала Краплинка, що там,
на землі, її чекають.
    Веселим дощем пролилися краплинки на дерева, будинки, спраг-лу
землю. А наша добра знайома впала в обійми Ромашки і радісно вигукнула :
— Ось так зустріч! Привіт, Ромашечко. Я знову тут!

Була собі краплинка. Вона жила високо в небі в хатинці-хмаринці разом зі своїми сестричками. І кожна з них швидко росла. Одного разу хмаринка не витримала їх ваги і порвалася. Впали краплинки на землю рясним дощем.

На небі засяяло сонечко. Краплинки нагрілися і перетворилися на невидиму пару. Вони стали легенькими і знову піднялися вгору. А там холодно! Стали вони тулитися одна до одної, щоб зігрітися. І знову утворилася хмарка. Сонечко світило і світило, і все нові і нові краплинки піднімалися вгору.

Хмарка стала такою важкою, що не втримала і порвалася. А краплинки знову впали краплинки на землю рясним дощем.

Не любить краплинка сидіти на одному місці. Так вона і подорожує завжди згори – вниз і знизу – вгору.