Скласти продовження п'єси котляревського наталка полтавка надо

Щаслива доля судилась великому творові І.П.Котляревського — п’єсі «Наталка-Полтавка». Вона була написана у 1813 році. Ця п’єса не втратила популярності і в наші дні. Сюжет її досить простий. Закохані Наталка і Петро не можуть одружитися спочатку через бідність парубка, а згодом через те, що на шляху їхнього щастя стає багата та впливова особа — пан возний.

В центрі п’єси — образ простої селянської дівчини — Наталки. В минулому батько Наталки був досить заможним. Незважаючи на це, дівчина покохала бідного парубка Петра, батьківського наймита. Старий Терпило не погодився віддати Наталку за нерівню, і Петро пішов бурлакувати, аби заробити грошей.

Чотири роки вірно чекає коханого дівчина. З того часу багато чого змінилося. Старий Терпило помер, сім’ю обсіли злидні. До розумної, вродливої, працьовитої дівчини шлють сватів «весьма пристойні женихи»: тахтаулівський дяк, підканцелярист Скоробреха, возний Тетерваковський. Здавалося б, шлюб із заможним чоловіком врятує Наталку і матір від злиднів, але дівчина не уявляє собі життя із нелюбом. Вона з почуттям власної гідності відкидає залицяння возного. Розуміючи, що у багатого жінка «буде гірше наймички — буде кріпачкою», Наталка мудро відповідає возному: «знайся кінь з конем, а віл з волом».

Наталка — любляча дочка. Вона щиро поважає свою матір, горе і сльози матері глибоко вражають її. дівчина мусить скоритися материним умовлянням — вийти за першого ліпшого жениха. Щоправда, дівчина сподівається, що скоро таких не буде: «Женихи, яким я одказала, в другий раз не прив’яжуться; возному так одрізала, що мусить відчепитися; більше, здається, нема на приміті».

Але возний не залишив свого наміру одружитися з Наталкою. Зв’язана обіцянкою, даною матері, дівчина мусить скоритися. Глибоко драматично звучить монолог Наталки: «Боже милосердний! Що зо мною буде! Страшно і подумать, як з немилим чоловіком весь вік жити, як нелюба миловати, як осоружного любити. Куди мені діватись? Горе мені!»

Ніщо вже, здавалось, не могло врятувати Наталку від життя з осоружним чоловіком. За народним звичаєм дівчина, що подала рушники, не може порушити даного слова. Не така Наталка. Ця смілива, енергійна дівчина здатна боротися за своє щастя. Після повернення Петра вона відмовляє возному: «Коли Петро мій вернувся, то я не ваша, добродію». Перемагає велика сила Наталчиного кохання. Розчулений виявом таких глибоких почуттів, возний відмовляється від Наталки, повертає їй свободу.
Так народна мораль «красивої, розумної, моторної» дівчини «з добрим серцем» перемагає хижу панську мораль.

Образи селян у п’єсі І.П.Котляревського “Наталка-Полтавка”

Порівняно з «Енеїдою» «Наталка Полтавка» була дальшим кроком І.П.Котляревського по шляху реалізму й народності. Звільнившись від традицій бурлескного жанру, письменник глибоко розкриває народні характери, правдиво показує сучасну дійсність.

З надзвичайною щирістю і теплотою змальовані в «Наталці-Полтавці» постаті селян. В центрі твору — проста селянська дівчина Наталка з благородною, світлою душею.

Вона — працьовита й розумна, самовіддано любить матір, поважає старших, вірна у своєму коханні Петру. Ніжна й сором’язлива, вона, коли це потрібно, виявляє мужність, рішучість, твердий погляд на життя. Наталка добре усвідомлює соціальну нерівність між бідною селянкою і багатим возним. Наталка не тільки кохає й страждає, вона захищає свою гідність, бореться за своє щастя, Образ Наталки, в особистій долі якої узагальнено відображається доля бідної селянської дівчини тих часів, — велике творче відкриття письменника.

Реалістичними мазками виписаний драматургом і образ старої Терпилихи, яка зазнала в житті немало злиднів, бідувань, Вона мріє про кращу долю для своєї доньки, бажає їй добра і щастя, але цілком безпорадна перед «невблаганною долею». «На нас, бідних і без каже вона, — як на те похиле дерево, і кози скачуть».

Наталчин коханий — наймит-бурлака Петро — чес

Багато рис характеру, які ми виховуємо в собі з самого дитинства, за до батьків або самостійно, допомагають нам у подальшому. На мій погляд, одним з таких якостей є терпіння. Адже кожному з нас доводиться що-небудь терпіти. Хтось терпить постійні пробки по дорозі на роботу, хто-то докори батьків, а хтось- щоденну фізичну біль, намагаючись встати на ноги після операції, щоб вести повноцінне життя. Терпіння - це закон сучасного суспільства.Так що ж таке терпіння? У словнику Даля дається наступне визначення: «Терпіння - це стан, властивість, протилежне нетерпінню, непостійності, необачності, запальності, вимогливості. Терпіти - значить виносити, переносити, потребувати, страждати, кріпитися, мужатися, триматися». Саме в терпінні проявляється сила і велич духу, лагідність, смирення, поблажливість. Словник Ожегова говорить нам, що терпіти – це миритися з наявністю, з існуванням чого-небудь мимоволі; стійко переносити що-небудь, наприклад, страждання, біль, незручність. У свою чергу словник Ушакова стверджує, що терпіти - значить не вимагати поспішності, бути такою людиною, що завжди може відкласти розпочату, почекати. Народна мудрість, виражена в прислів'ях і приказках, говорить: «Терпіння і труд все перетруть». І це, дійсно, так. Терпіння притаманне кожному з нас, адже воно є головним законом життя. Просто хтось має їм у більшій мірі, хто в меншій. Багато людей, коли починає будь-яку справу, раптом стикаються з труднощами, забувають про свою мету й зупиняються на півдорозі. І лише деякі, терпляче й наполегливо працюючи, домагаються бажаного... Майже всі професії вимагають від людини самовладання і стійкості духу, а головне – терпіння. Адже будь-який успіх залежить не тільки від винахідливості, але і від терпіння. Терпеливе ставлення до колег, підлеглих, уміння терпляче і уважно розбиратися в будь-якій роботі - ось професійне кредо будь-якого, закон сучасного життя.Самим великим терпінням, на мій погляд, повинен володіти людина, що працює з дітьми, - це вчитель або вихователь. Кожен день я ходжу в школу і бачу, як нелегко викладачам доносити знання до нас, учнів, не завжди бажають щось засвоювати й запам'ятовувати. Але вчитель не має права здатися, це його робота, покликання. І терпіння – головний закон його життя. Терпляче пояснюючи матеріал уроку, намагаючись по крупицях донести до учнів все саме нове й цікаве, вчитель відкриває нам двері у величезний світ, допомагає зрозуміти і знайти себе, визначитися з життєвим вибором.Терпіння – це ще і самий необхідний аспект для створення щасливої сім'ї. Терпеливе ставлення до недоліків і слабкостей один одного – це головне в побудові сімейних відносин. А виростити дітей, здорових і морально, і фізично, можуть тільки терплячі батьки, поважають інтереси один одного і інтереси дитини.Здатність проявляти терпіння є силою, з якою ніяка інша сила не зрівняється. Русь-матінка не раз зазнавала набігів чужинців, але ніхто і ніколи не зміг розгромити і захопити нашу країну, а все завдяки волі і терпіння російського народу.Росія – багатонаціональна держава. Толерантне ставлення один до одного народів, що живуть в ній, їх дружба і взаєморозуміння – це теж терпіння, вміння приймати і поважати чужу культуру, релігію, традиції. Саме це і робить нашу країну такою могутньою!Важливо пам'ятати, що терпіння завжди щедро винагороджується: комусь приносить гроші або успіх, кому-то любов чи славу, самоповага або здоров'я. Якщо ви змогли винести всі випробування на шляху до мети, значить, вас можна назвати по-справжньому терплячим і стійким людиною, гідним того, до чого ви прагнули.

если ты имеешь в виду украинскую народную то вот : у жены и мужа долго не было детей но наконец жена забеременила в то время к ним приехал на охоту царь и остановился в их доме он лег спать и прислушался к хозяевам пришли бабки-шептухи и росказывали про будущего ребенка это должен быть мальчик и одна бабка сказала что он женится на царской дочке .царь испугался потому что его жена была беременна и сказал что готов этой семье что бы они не мучались с ребенком так как они были беднгы то он заберт его к себе он подумал что простой мальчик не может женится на его царской дочери он взял мальчикам положил в бочку и пустил  на воду в другом селе около озера жилда семья дед и баба они услышали плач ребенка и вынесли бочку на берег они приняли ребенка в свою семью и назвали его пливунчиком он вырос и царь вторично приехал на охоту но уже в другое село он увидел сына деда и бабы спросил как его зовут они рассказали что он пливунчик и они нашли его в бочке в озере тогда царь понял кто это и сказал что он возьмёт мальчика к себе на службу и послал его с письмом к своей жене где было написано уцбей того кто это принес но пливунчик на ночь заблудился в лесу и увидел избушку там жила бабка которая сказала что он женится на царской дочери она взяла у него письмо и подменила на другое где было написано жени на моей дочери того кто принесет это письмо . цариа прочитала и енила царевну на сыне а царь умер от злости когда увидел что случилось