Моэ ставтеня до недоладько из сказки незвычайни пригодится али в крайний недоладии

Іноді в житті настає момент, коли починаєш думати про буття і призначення людини на землі. Чи варте наше життя чогось цінного у плині хвиль великого океану віків? Чи не питали ви себе, як змінився б світ без нашої взаємодії з ним... Кожного дня ми спілкуємось, робимо певні дії і тим самим змінюємо життя інших. Тому кожна людина конструює майбутнє всієї планети. На цю тему було написано чимало книжок і знято докуметальних та художніх фільм, і кожне з них зводить до думки, що людина всетаки не дрібна піщінка, на яку можно наступити і не помітити цього, а цілком вагома частина життя планети. Не можно також сказати, що людина ціниться лише в той час коли живе, багато хто здобув визнання після смерті. Також не можна судити про цінність буття людини на основі великих подвигів. Так, ми звичайно ж повинні поважати національних героїв, вчених та багато кого ще, тому що саме за їх до ми маємо теперішне життя. Та чи думали ви над тим, що велике складається з молого, і що деякі зовсім невідомі люди, які жили, живуть і будуть жити, просто з дня у день несуть добро ішим. Чи не у цьому призначення людини?... Просто зберігати і дарувати своє добро...Кожен хто усвідомив своє призначення у цьому сенсі вже є Людиною!

Якщо вірити нашому телебаченню (не кажу вже про спеціалізовану мисливську пресу), то найбільша загроза усьому живому в Україні – вовки. Половину населення вони з’їли, а другу – перекусали та ще й сказом заразили. Хвацькі мисливці настовбурчують перед телекамерами вуса та грізно стискають рушниці: треба винищити сірих до ноги!

А чи такий страшний вовк, як його малюють наші журналісти? Директор Київського еколого-культурного центру Володимир Борейко переконаний, що у розповідях про вовка більше вигадки, ніж правди: "Вовк ще за радянських часів міцно посів у мисливців почесне місце цапа-відбувайла. Одному Богу відомо, скільки на вовка списали козячих, вепрячих та оленячих шашликів, прикриваючи "вовком-ненажерою" недбалість та свідомі зловживання у мисливському господарстві."

"Вовк, – вважає харківський натураліст Валерій Ловчиновський, – змушує копитних тварин постійно рухатися, чим завдає чимало клопотів мисливцям, які звикли спокійнісінько розстрілювати свої живі мішені біля годівниць та солончаків. От вони його й не люблять".
Мисливці та журналісти призвичаїли нас до думки, що вовк – вселенське зло й дорога йому одна – на комір. Склалася ціла система міфів, які начебто підтверджують цю тезу.

Перше місце у "вовчій", точніше, антивовчій міфології посідає вже згадане нами "Вовки закусали всю країну". Дійсно, хворий на сказ вовк може напасти на людину і вкусити її. А от випадки заїдання вовками людей в Україні невідомі.

За рік вовки кусають в Україні близько 20 людей. Однак набагато більше людей кусають собаки, особливо бійцівських порід. Наприклад, у 2005 р. у Львові вони покусали 471 особу (у Москві щорічно від укусів собак страждає близько 30 тис. осіб). І чомусь ніхто бійцівських собак не пропонує відстрілювати. Не кажу вже про автівки, від яких щороку в Україні гине близько 7 тис. осіб та ще понад 50 тис. травмуються. "Так від собак і машин – користь", – скаже читач. Що ж, перейдемо до міфу №2 – "Від вовків немає жодної користі".