Міні-твір моє ставлення до першого недорадника. 30б, нужно попогите

Коли був живий мій прадід, він часто садив мене на коліна і розповідав про війну. Щоразу це була нова розповідь про дружбу, бойових товаришів, подвиги і військові будні. Тоді я не розумів, що війна – це не тільки красиві історії, здатні викликати в душі патріотизм, гордість, хоробрість.

Згодом я зрозумів, що війна – це найстрашніший злочин проти людства. На війні гинуть діти, дорослі, люди похилого віку. Часом вони не мають ніякого відношення до війни, їм просто не пощастило. Не пощастило народитися в цей час і в цьому місці. Війна позбавляє людей без даху над головою, звичного життя, роботи. У період війни мирні люди не живуть, вони – виживають. Виживають, намагаючись сховатися від обстрілів і прогодуватися. Деякі змушені бігти, рятуючи своїх дітей і кидаючи все, з чого складається їхнє життя.

Військові, які захищають свій будинок, безсумнівно, заслуговують на повагу. Всі ми пам’ятаємо і знаємо про Велику Вітчизняну війну. Ми шануємо пам’ять загиблих і пишаємося героями того страшного часу. Війни в сучасному світі не менш жорстокі. Більш того, розроблені нові види зброї, здатні знищити все живе. Згодом, я впевнений, з’являться нові герої, ті, хто зараз захищає свою Батьківщину в війнах по всьому світу. Їх біографії навчатимуть на уроках історії наші нащадки і відчувати почуття гордості, що вони їх земляки.

Війна залишає за собою розруху. Розбиті бомбардуваннями будинки, вулиці, заводи, і навіть цілі міста, а слідом за ними і людські долі … Хтось не дочекався батька або сина, хтось повернувся з війни інвалідом, у кого-то зруйнований будинок. Чи замислюються про це ті, хто знає про війну лише зі сторінок підручників і військових фільмів? Думаю що ні. Хоча ніхто з нас не застрахований, що через час війна прийде і в його будинок.

На питання «Як я ставлюся до війни?» У мене є тільки одна відповідь: «Я її боюся!». І це страх не тільки за своє життя. Цей страх за мою сім’ю, мою країну, за все людство.

Санько Соціальне становище Єдиний син у матері, яка його дуже любить і опікає Став круглим сиротою після набігу татар на село, живе у сім’ях односельців і пасе сільську череду, за що його годують, одягають і дають прихисток по черзі жителі села. Чим займалися у Воронівці Наглядав за курчатами Пасе селянську і панську худобу, лише його любить і слухає страшний бугай Петрик Риси характеру Мрійливий, спокійний, розважливий Жвавий, непосидючий, запальний, рішучий, щирий Виняткові здібності Неабиякий ворожбит, має рідкісний дар: уміє подумки віддавати накази й навіювати Має зіркі очі. Не дає себе одурити

Володимир Миколайович Сосюра народився на станції Дебальцеве. Мати – звичайна домогосподарка. Його батько, Микола Володимирович, за фахом кресляр, був людиною різнобічно обдарованою, змінив багато професій, вчителював, працював сільським адвокатом, шахтарем. Першого вірша Володимир Сосюра написав у 14 років. З дитинства хлопець допомагав батькові на шахті, тому праця в ньому ще з дитинства виховала людину розуміючу життя звичайних людей. Володимир Сосюра дуже переживав за життя та майбутнє держави, тому під час громадянської війни, одразу вступив в ряди УНР, а згодом до Червоної армії. У часи переслідування українських поетів, Сосюра утік до Ленінграда, працював там токарем і нікому не казав, що насправді є знаменитим поетом. Офіційно Володимир Сосюра був одружений двічі (деякі джерела говорять, що 3 рази) Уперше — в 1922 році. З першою дружиною він одружився в 1922 році, але прожили вони разом не довго, лишивши після взаємного проживання двох синів. Причиною розлучення була несумісність в поглядах до України. Його перша жінка, Віра Каперівна, колишній політрук, не вірила в таку державу, як Україна (про це Сосюра розказує навіть в віршах), що й призвело до швидкого згасання почуттів між ними. Вдруге Сосюра одружився в 1931 з Марією Гаврилівною Даниловою, вона була на 12 років молодшою, закінчила балетну школу в Києві. Поет запропонував Марії одружитися на третій день знайомства. 15 січня 1932 року в них народився син Володимир. У 1949 р. Марію Сосюру заарештували начебто за розголошення державної таємниці і заслали до Казахстану на п’ять років. Їх сім’я розпалася також у 1949 році. А коли Марія Гаврилівна повертається із заслання, вони ще раз беруть шлюб. Разом вони прожили до кінця життя. Захоплення Сосюри: Україна, її культура, традиції, але також частенько його помічали за пляшкою алкоголю, любив грати в більярд. Цінність творчості В. Сосюри не в особливостях його поетичної техніки, а в особливостях того людського явища української дійсності радянського періоду. Саме щирість поетичного вислову Сосюри, виявляє нам його таким, яким він є, робить його особливо цікавою постаттю в українській радянській літературі. У 1941 р. з початком війни евакуйований до м. Уфа, куди вивозили всіх найобдарованіших людей. З 1942 по 1944 р., він працює воєнним кореспондентом, підсилює бойовий дух армії. За патріотичну поезію «Любіть Україну» (1944) Сосюру обвинувачували у «буржуазному націоналізмі». У 1958 році пережив перший інфаркт, відтоді перестав вживати алкоголь, курити та грати в улюблений більярд. Підкосив Сосюру другий інфаркт, після якого він майже не виходив з помешкання. Помер 8 січня 1965 року.