Скласти твір: 1)краса і мудрість народних загадок, прислів'їв та приказок. 2)мої улюблені загадки, прислів'я та приказки. 3)у чарівному світі загадок, прислів'їв та приказок. (на вибір(одне))

 Прислів’я, загадки і приказки супроводжують нас у побуті з сивої давнини  до нинішніх днів і, очевидно, так буде завжди. Адже вони - неоціненні скарби народної творчості. Вони містять усе, що трапляється у житті з кожною людиною: будні і свята, сміх і горе, вірність і зраду, радість і обурення, страх і сміливість, бунтарство і покірність… Вони навчають і виховують, лякають і остерігають. За довгі віки народ вклав у зразки своєї творчості все, що притаманне його існуванню. Приказки, казки, загадки, прислів*я відносяться до «малих» жанрів народної творчості. Але не можна применшувати їх значення у народному побуті, тому що їх вживає кожна людина кожного дня, у відповідь на будь-яку подію власного чи чужого життя: працюючи, відпочиваючи, святкуючи, виховуючи малечу, оцінюючи явища природи. Ці згустки народної мудрості мають досконалу словесну форму, це мініатіюри, де немає жодного зайвого слівця. Але вони мають глибокий зміст, тому й стали з часом неписаним моральним кодексом суспільства.  

Не так вже й багато у нашій мові слів, до яких би не існувало прислів*я, приказки або загадки.

Ну от, наприклад, візьміть прості слова із щоденного вжитку: ложка, сіль, капуста, дерево, будинок, годинник, сорочка, спідниця, штани…  Впевнений, що до кожного з цих та інших слів не складно підібдрати прислів*я або приказку, або й загадку.

Не вірите?

Сидить баба на грядках вся закутана в хустках. Це про капусту загадка. І це про неї, але вже прислів*я: «Пішов би до сусіда по капусту, та на двір не пустять». Саджаючи капусту, приказують: не родися пуста, родися густа.

А ось про ложку загадка: сама не їм, а всіх годую. А ось про неї прислів*я та приказка:  Дали ложку, то дадуть і юшку. Дали ложку, як страви не стало.  

І так про все на світі. Моя бабуся полюбляє вставляти у свої розповіді при далеке минуле усілякі прислів*я. З її розмов я для себе зрозумів, що вони виникали в усі періоди життя людей. Так, у війну виникали одні прислів*я, у мирний час інші. Наприклад, під час Великої Вітчизняної війни говорили так:

Затрусився фашист, як осінній лист. Від фашистів звільнилися, як на світ народилися. Айн, цвай, драй, - з нашої землі, фашисте, тікай.

Під час голоду було прислів*я «Навчить біда ворожити, як нема що в рот уложити.

 З усього цього можна зробити висновок: прислів*я, приказки та загадки містять у собі всю красу та мудрість народу, який створив усе це мовне багатство. 

Українці завжди намагалися скласти не лише гарну, але й моральну пісню, адже таким чином вони передавали свою мудрість нащадкам. Без сумніву, кожна з пісень має свою цінність, але родинно-побутові пісні відзначаються найбільше. Пізній вечір, родина збирається у садку і починає співати про долю козака, про дівчину, яку розїдає туга за коханим, про стареньку матір, яка виплакала очі за сином.. Саме в такі моменти ти найбільш вразливий, тож химерна мелодія назавжди вплітається в пам'ять. Українська пісня немов запрограмовує тебе любити рідний край та близьких. Але вона також застережує: вбивство і зрада непростимі. Саме тому я збережу у серці мелодію свого народу: незборимого та мудрого

Характеристика образу коня Шептала

Объяснение:

Образ білого коня Шептала — алегоричний. Він уособлює яскраву людську особистість, яка під впливом повсякденного життя втрачає свою індивідуальність, губить кращі риси свого характеру, пристосовується, починає діяти, “як усі”. Лише на мить вирвавшись із неволі, кінь відчув себе щасливим, але потім усе ж дійшов висновку, що краще бути покірним та слухняним під захистом сильнішого, надавати перевагу реальності, а не мрії.

Риси коня Шептала: покірний ,роботящий, пишається своїм походженням ,любить волю, здатний до критичного мислення ,поважає Степана