План до твору синичка оксани иваненко

В древней повести об основании Москвы говорится, что князь Ростово-Суздальский Юрий Владимирович, прозванный Долгоруким, он же великий князь Киевский, был сыном князя Владимира Мономаха. Родился он в конце XI века.

Согласно легенде, князь вместе с дружиной проезжал по территории, на которой расположена современная Москва. Пора было отдохнуть, поесть, попить. Князю и его людям понравились «красные села», лесистая местность, в которой много было зверья всякого и ягод, а в реке, которую называли Москвой, полно было рыбы. Не хотелось уезжать из этих мест. Но у этих богатых земель имелся, как сказали князю, полноправный хозяин, некий боярин Степан Иванович Кучка, и были у него свои стражники. И место называлось Кучково.

Решил посмотреть князь Юрий все селения и насчитал их шесть: Воробьево, Симоново, Высоцкое, Ку-лишки, Кудрино, Сущево. Везде выходили крестьяне, кланялись ему в ноги и говорили, что их хозяин Степан Кучка, человек шибко богатый, а потому гордый и неприступный. Он владыка на Москве-реке.

Не понравились князю Игорю такие восхваления. А еще больше не понравилось, что боярин этот, Степан Кучка, не вышел поприветствовать его, князя полноправного. Ему указали на дом боярина, стоявший на холме недалеко от Москвы-реки. Дружинники князя постучались в ворота.

Нелюбезно принял Степан Кучка гостей не но усадил их за стол, велел накормить, напоить. Увидел князь дочь Степана Кучки, Улиту, красавицу несравненную, понравилась она ему очень. Хотел князь купить понравившиеся ему земли у боярина, но Степан Кучка вел речи гордые, не хотел уступать князю ни пяди земли, считая его себе ровней.

Обиделся князь, уехал в Суздаль и решил наказать боярина. Отправился он снова с дружиной в полюбившиеся ему места на берегу Москвы-реки, охотился, рыбачил, а под вечер постучался в терем боярина Кучки. А тот не открыл, не хотел пускать к себе гостя. Тут возмутились дружинники князя. По его приказу взломали ворота дубовые, ворвались во двор, раскидали стражников, схватили гордого боярина и всю его семью, включая красавицу дочь Улиту, привели к князю. Он и рассудил — гордого и неуступчивого боярина казнить, всю его родню разогнать, а дочь Улиту отдать за сына князя, Андрея. Таким образом, князь стал владельцем всех земель вдоль берега Москвы-реки.

Затем взошел Юрий Долгорукий на один из холмов, который называли Боровицким, осмотрел красивые места, все лежащие в округе шесть сел и повелел возвести на холме детинец, крепость, а вокруг нее построить город, который назвал Москвой по имени реки.

От боярина Кучки  долгое время оставалось одно  название «Кучково поле», в районе нынешних Чистых прудов и Сретенского бульвара.

Іван Нечуй-Левицький — один із найвизначніших українських письменників, автор таких відомих творів з народного життя, як "Микола Джеря" і "Кайдашева сім'я". Ці твори стали неначе чистими перлинами на ґрунті української літератури, виділяються своїм високим художнім рівнем, письменницькою майстерністю.

Уже з перших сторінок повісті "Кайдашева сім'я" читач потрапляє в село Семигори, що знаходиться в яру, який "в'ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами". В уяві постають під солом'яними стріхами хати, подвір'я, що огороджені невисокими тинами, з димарів ледь помітною змійкою вгору піднімається дим. Нарешті зустріч з героями. Неначе живі стають вони перед очима. Ось Маруся Кайдашиха — гарна господиня, що рано встала і почала готувати сніданок. Кріпаччина висушила її душу, знищила в ній все добре, ніжне, ласкаве, Тепер жадоба до власності керує всіма її вчинками. Вона довгий час працювала в панів, навчилася зневажливо ставитись до бідніших за себе. Саме через це в сім'ї найчастіше виникали сварки.

Тут. же її чоловік Омелько Кайдаш. Він не сидить без діла. Працює по господарству. Його зовнішність і характер мали на собі відбиток важкої праці. Пекучий біль неволі, який залишився в його душі, він намагався залити горілкою. Вона й довела його до загибелі. Стає жаль цього працьовитого, доброго чоловіка, якого згубило пияцтво, безвихідність підневільного життя.

Чим більше заглиблюєшся в текст, тим важче стає на душі. Але чому ж? Та тому, що рідні люди перетворюються на ворогів. Невже так можна ненавидіти найрідніших? І через що? Хіба тут винна лише власність? А де поділися людська совість, повага, милосердя, душевна щедрість? Якими ж принципами керуються герої твору? Постійні сварки за "моє" і "твоє", життя за принципом: "моя хата скраю", думки тільки про себе, а про інших байдуже. Відстоюючи ці принципи, вони готові очі повибивати одне одному. І не тільки у переносному значенні, адже Мотря у сварці за мотовило дійсно вибила свекрусі око. А пригадаємо епізод, коли та ж Мотря полізла на горище, щоб забрати свою курку, і заодно покрала яйця в Мелашки. Лаврін забрав драбину, і "Мотря теліпалася на стіні, наче павук на павутинні". Читаючи повість, ми сміємось. Але сміх цей гіркий. Письменник з такою художньою майстерністю змалював дрібновласницький побут українського села, щоб ми від душі посміялись і разом з тим здригнулися від жаху. Ми ж знаємо, що українці — народ добрий, щедрий, привітний, гостинний. Але стає зрозумілим, що постійні злидні, нестача зробили їх дріб'язковими, виховували жорстокість, злість, бездушність, заздрість.

На мою думку, сім'я  повинна бути найважливішою ціллю в житті кожної людини. сім'я - це любов, повага і безкорисність одне до одного. це багатство незамінне! адже отримавши сім'ю, ти отримуєш відразу люблячих друзів, які ніколи не зрадять, не відмовляться від тебе.так, у кожного є сімейні проблеми... інколи сім'я свариться, і навіть розпадається... такі випадки є дуже важкими для кожного із складу цієї сім'ї. тож потрібно берегти свою сім'ю. вона - одна! це тільки тут є твої ріні мама з татом, які в будь-яку хвилину тебе підтримають, до тобі. а найголовніше - їм можна і треба довіряти.