Айвенго ідеал середньвічного лицаря твір

Вальтер Скотт — одне із найвідоміших імен у світовій літературі.

Свою літературну діяльність він розпочав як автор поем і балад, які зробили його одним із найбільш популярних і улюблених поетів Великобританії. Проте в історію літератури він увійшов насамперед як творець жанру історичного роману. Уперше в світовій літературі Вальтер Скотт створив роман про минуле з погляду сучасності, оцінюючи та досліджуючи минуле на основі досвіду і знань, набутих людством. Саме таким є роман "Айвенго", який відкриває цілий цикл романів з історії Англії на різних етапах. Він розповідає про часи володарювання короля Річарда Левове Серце, про ті далекі й буремні роки, коли Англія ще тільки почала формуватися як держава, зображує національний розбрат, інтриги, що панували у тодішній Англії, політичні міжусобиці, тяжке становище низів. Звичайно, роман пронизує сюжетна лінія кохання та сімейних негараздів. Проте за приватною сімейною ситуацією проступає зіткнення не тільки особистих, а й політичних інтересів, різних суспільних позицій.

Серед цього розбрату, сварок, непорозуміння, жорстокості, безладдя й інтриг яскравим променем висвітлюється образ головного героя роману — Вілфреда Айвенго.

Він належить до шанованого старовинного роду саксів. Батько його — Седрик — справжній патріот, щира, смілива й чесна людина. Незважаючи на те що Айвенго ще дуже молодий, ніхто з його однолітків не зумів перевершити його у мистецтві володіння зброєю. Він бере участь у всіх лицарських турнірах, відстоюючи честь і справедливість. Айвенго усім серцем покохав леді Ровену — вихованку свого батька, але той мав намір одружити її з Ательстаном Конінсбурзьким, недалеким, тупим нащадком королівського роду, бо хотів поставити його на чолі визвольного руху саксів. Ательстан викликає у багатьох людей недовіру, тому й вирішує Седрик одружити його з останньою представницею роду короля Альфреда — леді Ровеною. Але леді Ровена покохала Айвенго, який відповідав їй взаємністю. І тоді розгніваний Седрик позбавив свого сина Айвенго спадщини й вигнав його з дому. Вілфред стає лицарем, вірно служить королю Річарду, захищає честь короля і його хоробрих воїнів, коли після хрестового походу таємно з'являється у рідному домі в одязі паломника. Від імені Айвенго він приймає виклик від гордовитого, пихатого храмовника Бріана де Буагельберга. Людина виключно чесна й порядна, Айвенго попереджає про небезпеку єврея Ісаака, з яким хотів розправитись. Бріан де Буагельберг і допомагає йому вийти із замку й дістатися до безпечного місця. Дякуючи Айвенго за порятунок, Ісаак дає йому адресу свого друга, який може забезпечити лицаря конем, спорядженням, щоб той мав змогу взяти участь у лицарському турнірі при Ашбі. Цей турнір збирав усіх найкращих англійських лицарів. Проводився він у присутності принца Джона.

Лицарі, які влаштовували цей турнір, здобували одну перемогу за одною. Але раптом з'являється новий боєць із девізом "Позбавлений спадку", який безстрашно викликає на смертний бій самого храмовника та перемагає його, поклавши вінець до ніг красуні Ровени, обраної ним королеви. Коли з Айвенго зняли шолом, Ровена, тамуючи крик, який вирвався з її грудей, наділа на голову Айвенго розкішний вінок, призначений в нагороду переможцеві, і сказала: "Дарую тобі цей вінець, лицарю, як нагороду, призначену мужньому переможцеві. І ніколи вінець лицарства не був покладений на більш гідне чоло".

Айвенго — чесний і справедливий воїн, який у будь-який момент може прийти на до тим, хто її потребує, тобто приниженим, гнобленим. Довідавшись, що Ребекку несправедливо звинувачують у чаклунстві й погрожують спалити на вогнищі, якщо не з'явиться лицар, який погодиться захищати її честь та мечем доведе її правоту, Айвенго поспішає на поєдинок, щоб захистити нещасну невинну дівчину. Ледве тримаючись у сідлі після тяжкого поранення, Айвенго все ж таки виходить на бій із Буагельбергом. І коли супротивники зійшлися, від влучних ударів обидва лицарі падають. Але Божий суд звершився: Буагельберг гине, а Ребекку виправдовують.

Отже, Айвенго не тільки мужній, сміливий і відважний воїн, а й чесна, порядна, здатна на самопожертву людина; фанатично відданий справі, він служить друзям, з якими поділяє нещастя й небезпеки.

Пройшло вже майже два століття з часу написання чудового роману В. Скотта. Здавалося б, давно минули вже й лицарські часи. Ми живемо у двадцять першому столітті. Вік технократії, комп'ютерних технологій накладає відбиток на розум і серця людей, їхні взаємини. Але нетлінними залишаються людські цінності, які притаманні герою роману, славному лицарю Айвенго.

Чесність, шляхетність, почуття людської гідності, мужність, відвага, вірність, здатність до самопожертви в ім'я батьківщини чи друга мають і сьогодні непересічне значення.

1) А) Цигани

2) Б) Розповіді діда

3) А) Звідки він бере мужність і сили.

4). В) за боягузтво, невміння та небажання захищати рідну землю;

5). Б) наявність оповідача, розповідь ведеться від першої особи;

6) А) той збирався до міліції заявляти на Славка за поранення;

7) 1)Віра у свій талант - Славко Беркута

2. Протистояння брехні і правди-Юлько Ващук.

3).Відсутність повноцінного спілкування з дорослими-Лілі Теслюк.

4)Самотність дитини-Стефко Вус.

8)Цинани забрали Остапа до себе, лікували його різними травами та годували.

9)Остап і Соломія заради волі заплатили велику ціну. Соломія відрізала свої розкішні кози, які на той момент дуже цінилися в дівчат. Остап покинув свого діда, щоб відчути як це бути вільним.

Вони не здавалися, йшли до своєї мети. Проблеми, які траплялися на їхньому шляху вони їх долали не здавающись. Вірили в себе.

Соломія трималася до останнього, побачивши, що плавні горлть вона не впала духом і почала шукати Остапа. Остап не втрачав надії і бризкав воду, щоб вовк відступив від нього.

Соломія так і не відчула, як бути вільним, гинучи в голодних водах.

10)Образ Колодуба і дідів схожий. Він також вірив в перемогу. Діди були Відважними і сильними, цього вони вчили і Колодуба. Діди навчили його вірити свою перемогу і нікол не здаватися.

11)У центрі повісті Коцюбинського - двоє закоханих: молодий парубок Остап і заміжня жінка. Соломія дуже засмучена звісткою про намір її коханого тікати із села аж за Дунай і тому вона тікає разом із Остапом. То як же треба кохати, щоб покинути рідний дім, хоч і не дуже радісне, але все-таки, більш-менш, спокійне життя, і піти за Остапом, єдиним і дорогим! Піти в невідомість, неймовірні труднощі доріг і небезпек. Піти світ за очі, аби тільки бути разом зі своїм коханим. Соломія — справжня героїня. Вона не розгублюється ні в яких ситуаціях. Спритна, вміла й рішуча скрізь. Вона перев'язує рану Остапа, ховає його в плавнях. Мужність не покидає її навіть тоді, коли вона розуміє, що заблукала.

І заради свого коханого вона помирає. Помирає у голодених водах Дунаю. Але і в останніх хвилинах свого життя вона бриться, каже собі, що на березі гарно там сонечко, трава.

Дід Платон в оповіданні "Ніч перед боєм" постає перед нами старим,але досвідченим та мудрим чоловіком,котрий був авторитетом для всіх молодих солдат. Дід перевозив молодих хлопців через річку, висловлюючи свою думку про життя, мудруючи та повчаючи. Це людина стара,але надзвичайно розумна та безстрашна,але наповнена мудрістю та досвідом. У діда був друг Савка, який також разом з ним до переправляти хлопців на ту сторону річки. Дід Савка був бідно одягнений, на голові стирчала шапка,мов коров'ячий кізяк. Не дарма Савка та Платон є не лише сусідами,а й друзями,адже вдачею, розумом та досвідом вони надзвичайно схожі.

Объяснение: