Твір- роздум на тему 《краса в житті людини》

Ви ніколи не замислювалися про красу у своєму житті?
І вже хтось подумав про красиве обличчя, струнку фігуру, яскраво виражені та глибокі очі, хтось – про дорогий брендовий одяг, розкішні теплі «норкові» шуби та взуття на підборах, а хтось – мовчки схилив голову, ніби от – от пустить додолу гарячу гірку сльозу … А чому так? Без вродженої краси, тонкої талії і високого модельного зросту люди немають що сказати, коли тема заходить за красу.

 


Наразі,всі ви, не погодитесь з думкою, що з такими людьми ви б не мали нічого спільного. Чи не так?
Але задумайтесь… Чомусь ніхто з вас не запропонує потоваришувати ,не запитаю про справи, не поговорить «по душам» зі знайомою, яка має не привабливий вигляд, кілька лишніх кілограмів, ніс картоплею і «пірсинг» в носі.
Чому так? Можливо ця людина розуміє і відчуває більше, а ніж всі ті з крутими зачісками, модним «мейкапом» та  модельною фігурою. Та ніхто з нас, не стане зазирати їй в «душу» з такою « потворною» зовнішністю.
Разом з тим, такі люди надають перевагусамотності, замикаючись в собі, втрачають надію стати кращим, вони вже не шукають інтерес до життя та впевнені що нічого не варті.
Ви не розумієте краси. Це не те що дорого, блистить, «модно» чи вульгарно. Краса – це манера спілкування, це стиль життя, етикет, повага до старших людей тавнутрішнє відчуття чогось важливого та прекрасного.
Не плутайте красу з тим, чим вас так благородна нагородила природа. Краса  – вона всередині. Тож будьте красивими!

24 листопада 1806 — народився у селі Лисогори Борзнянського повіту (нині Ічнянський район, Чернігівської обл.) в сім’ї дрібного поміщика, відставного армійського офіцера Петра Стороженка. Спочатку хлопець здобув домашню освіту, а потім навчався в «благородному пансіоні» при губернській гімназії в Харкові.

У 1820-х - Стороженко зустрічався із молодим Миколою Гоголем. 

З 1824 —  протягом майже 30 років перебуваючи на військовій службі (пройшов шлях від унтер-офіцера в кінно-єгерському до поручика драгунського полку, а згодом став старшим офіцером у штабі кавалерійського корпусу).

1828–1829 - брав участь у російсько-турецькій війні ,

1830–1831 -  брав участь у придушенні польського повстання

1849 - брав участь у  поході в Угорщину, був контужений.

1850–1863 — служив чиновником для особливих доручень при київському генерал-губернаторі Дмитрі Бібікові.

1857 — на сторінках російських журналів і газет з’явилося ім’я О. Стороженка як автора роману з української старовини «Брати-близнюки».

1861 — став відомим і як україномовний письменник, його доробок друкували в журналі «Основа».

1863 — у Петербурзі вийшли «Українські оповідання» у двох томах, які О. Стороженко написав ще в 1850-х рр.

1864 — О. Стороженка перевели в польсько-литовський край — м. Вільно.

1868  - вийшов у відставку у ранзі дійсного статського радника, останні роки життя провів на хуторі поблизу Берестя. Тут він виконував обов’язки повітового предсідателя дворянства й голови з’їзду світських посередників. Займався садівництвом, любив полювати й рибалити. Багато часу віддавав грі на віолончелі, малював і ліпив, нагороджений медаллю Академії мистецтв.

18 листопада 1874 р.  - помер О. Стороженко на своєму хуторі. Похований у м. Бресті.                                                                                                      

Мотря: «має серце з перцем», «бриклива, як муха у вку», заможна, галаслива, жорстокаОмелько Кайдаш:«Широкі рукава закачались до ліктів; з-під рукавів було видно здорові загорілі жилаві руки. Широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця. На сухому високому лобі набігали густі дрібні зморшки. Кучеряве посічене волосся стирчало на голові, як пух, і блищало сивиною.»

Кайдашиха«від її погляду молоко кисне», «на словах, як на цимбалах грає», сварлива, улеслива, любляча бабуся.
Карпо«Широкий в плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті.»