Визначте віршований розмір віршів: сонце ясне померкло, світ пітьма насіла. вшир і вздовж довкола сум ся розлягає, чагарами густими тьма вовків завила. над тином опустілим галок гамор грає… м. шашкевич «сумрак вечерній» не винесли в море, не розмили в полі? не питали б люди — що в мене болить? не питали б, за що проклинаю долю, чого нужу світом? «нічого робить…» т. шевченко, «думи мої, думи…»

1.Анапест
2.Амфібрахій

Згодом Аля відвідала Сашка,і попередила його,щоб він доробив свої недороблені справи,але той її не послухав та попав в країну Недоладію.Минув час а Сашка щей досі не було.Аля занепокоїлася і вирішила податися у розшук.Попала вона назад в Недоладію.Зустріла вона по дорозі Недочеревика.Той підказав де її шукати свого неслухняного сусіда.через деякий час дівчинка знайшся Сашка.Вона йому казала:
-А яж тобі казала,а ти мене не послухав!!
Він спустив очі до низу.
Повернулися вони додому і Сашко завжди слухав Алю.

Поема  Лесi  Украïнки "Давня казка"  побудована на  суперечностях  мiж
двома героями Поетом i лицарем  Бертольдом  тобто  мiж  силою  мистецтва
слова   та   силою   влади   й    примусу,    мiж    силою    духу    та
орiєнтацiєю  на  матерiальне.   Створенi  авторкою
образи є нiби уособленням двох протилежних точок зору на свiт,  на
мiсце людини в свiтi. Героï поеми мають рiзнi цiнностi,  вболiвають
за  рiзнi  подiï. Читач  одразу  бачить,  що
вiдмiнностi мiж вдачами цих персонажiв принциповi. Вже в першiй  частинi
твору Поет говорить про своє життя: вiн почуває себе вiльним
i багатим.  Його  думи  несуть  його,  куди  вiн  захоче,  за  до
своєï  творчоï  уяви,  особливого  свiтосприйняття  вiн,
здається, може осягнути весь свiт, тож весь свiт належить Поетовi.
Поет  не  вiдчуває  себе  самотнiм  чи   нещасним:   його   завжди
оточує молодь яка дослухається його слiв, подумки вiн завжди
з людьми, з народом, з природою. Бертольдовi важко це зрозумiти. Авторка
так характеризує свого персонажа, лицаря Бертольда:
Був вiн гордий та завзятий,
Але ж тiльки на упертiсть
Та на гордощi багатий.
У життi ж Бертольд  має  зовсiм  iншi  цiлi,  вiн  приземлений  та
практичний. I здавалося б, нiчого немає поганого  в  практичностi,
але така тонка межа мiж життєвою  практичнiстю  та  приземленiстю,
бездуховнiстю. Лицаревi важко оцiнити щось, що не можна побачити:  краса
духу, сила мистецтва видаються йому фантомами, iлюзiями:
Я б вiддав отой химерний
Твiй таємний свiт надхмарний
За наземне справжнє графство,
За пiдхмарний замок гарний.
Але коли лицар чує слова поета, навiть вiн не може  встояти  перед
ними, навiть вiн визнає силу слова:
Довго й лицар слухав пiсню,
Далi мовив на вiдходi: Що за дивна сила слова!
Ворожбит якийсь, та й годi!