Іть скласти акровірш на ім'я ірина.на укрїнській мові.

І гарна твоя душа як квітка,
Розмальована барвами природи.
вИшня ніби розквітає,
Найяскравіше сонце сяє,
А яке ж тепло відчувається!

МОРСЬКЕ СЕРЦЕ1 Раз у морі купалося двое братів. От старший скупався, на берег пливе, а менший все далі та далі. І хвиля морська закохалась у відважному браті: взяла, обняла його міцно і тягне до себе на дно, в чудове підводнес царство.А хлопець пручається, хлопець кричить, гукає на рідного брата, щоб швидше йшов рятувати.А старший боїться Глибина, дума, згину ще й я з ним укупі!”—  Ой братіку милий! Ой братіку любий, рятуй!— з сльозами ще раз вирнув2 хлопець, од жаху волосся рвучи.—  Нехай тебе Бог порятує! — несміливо старший сказав, а сам не насмів і нирнути3, як брат потопає, гребеться до берега хутко, на камінь вилазить. Розсердилась хвиля, погналась за страхополохом4, нагнала, знесла його в море, втопила.І меншого брата сховала морськая цариця на дно, і сльози його повернулися в чистії перли, а кучері — в пишні коралі, а старшого брата риби й раки ущент рознесли, лиш серця ніхто не схотів і торкнути: таке було гидке оте полохливеє серце!І досі є в морі те серце: несміливо, крадучись, плава, слизьке та холодне, жалке6, наче та кропива, ворушиться мляво та труситься, тіні од себе не має — прозоре. А море гидує тим серцем: на берег його викидає, а там воно гине без сліду.Що? Коли? Чому? Як?1. Чому твір називається “Морське серце”? Відповідаючи, використовуйте текст.2. Чи витримав старший брат екзамен на вірність молодшому? Які негативні риси характеру виявилися в старшого брата? Що б зробили у подібній ситуації ви?3. Як покарала хвиля боягуза? Зачитайте уривок з тексту. 4. За які цінності бореться засобами художнього слова письменниця? 5. У чому полягає повчальність цього твору? 6. Яких висновків ви дійшли, прочитавши твори Дніпрової Чайки?1Морське серце тут: медуза. 2Вири у ти — тут: виринути. 3Не насмів пірнути — тут: навіть не подивився. 4Страхополох боягуз. Гидкіш огидний,бридкий. 5Жалкий - пекучий, жаливий.Вправи і завданняI.   Складіть порівняльні характеристики старшого і молодшого братів. Чому Дніпрова Чайка не назвала їх конкретними іменами? Обґрунтуйте свою думку.II.  Доповніть речення словами з тексту:І досі ... в морі те серце: несміливо, крадучись слизьке та холодне, жалке, наче та кропива, ... мляво та ..., тіні од себе ... — прозоре. А море ... тим серцем: на берег його ..., а там воно ... без сліду.III. Поділіть текст на частини, дайте їм заголовки, складіть план. За складеним планом докладно перекажіть текст.IV. Випишіть з тексту всі займенники, поставте їх у називному відмінку.Зразок: його - він.V.   Знайдіть у тексті поезії в прозі “Морське серце” порівняння та епітети, поясніть їх значення та перекладіть рідною мовою.VI. Доберіть синоніми до слів відважний, страхополох.VII. Намалюйте ілюстрацію до одного з цих творів або опишіть усно, який малюнок хотіли б намалювати.

Україна! Як багато почуттів вкладено у це слово. Яка вона гарна, велична і неповторна. А чого тільки не винесла вона на своїх плечах! Скільки років наш народ не знав своєї історії, не знав багатьох талановитих письменників, які пожертвували собою через любов до рідного народу. До таких поетів належить і Василь Симоненко. Неповних двадцять дев’ять років прожив поет, але залишив у спадок стільки, що вистачить на життя багатьох поколінь. 

Творчість Василя Симоненка виділяється яскравим променем на фоні поезії 60-х років. За суттю своєю шістдесятники були новаторами, які прагнули поставити нашу літературу на рівень світової літератури. Ми сьогодні на повний голос заговорили про екологію, а поет ще чверть віку тому вбачав провину людства у тому, що міліють ріки і лисинами світять береги. Він любив рідну землю, Україну свою безталанну, невмирущу українську пісню, чарівну мову народу. 

Василя Симоненка випоїла соками рідна земля, яка дала йому голос сердечний і ніжний, сповнила серце почуттям патріота і поборника рідної культури. Вітчизна і мати — ці слова були для поета синонімами ніжності та синівської любові: 

Можна вибрать друга і по духу брата, 
Та не можна рідну матір вибирати, 
Можна все на світі вибирати, сину, 
Вибрати не можна тільки Батьківщину. 

«Лебеді материнства» — це поетичний шедевр Симоненка, найпопулярніша його збірка. Не може бути життя без вірності матері, мові, рідній землі, бо людина починається з колиски і материнської пісні. 

Це вона, Україна, завжди з тобою, де б ти не був — її верби та тополі, материнські очі, батьківська хата — завжди з тобою. Їй ми завдячуємо своїм життям, для неї ми живемо і працюємо. Почуття любові Симоненко висловив у пристрасних рядках, звернених до України: 

Я з твоїм ім’ям вмираю 
І в твоєму імені живу. 

Василь Симоненко, як ніхто інший, бачив і розумів внутрішню красу простої людини й умів її розкрити. Баба Онися справді жила на світі, і Василь добре знав і любив її. І справді її три сини полягли на фронті. А жінка жила, працювала, тамуючи своє горе, адже саме висока духовність, внутрішня краса, доброта і самозреченість характерна для українського народу. Про тяжку долю і духовне багатство простої селянської жінки розповів нам поет у вірші, що так і називається — «Баба Онися»: 

За те, що ми в космос знялися, 
Що нині здорові й живі, 
Я пам’ятник бабі Онисі 
Воздвиг би на площі в Москві. 

Без баби Онисі, без таких людей, як вона, нічого б ми не досягли… І сьогодні живуть між нами баби Онисі, й сьогодні живеться їм нелегко. А вони тамують своє горе в собі, світяться добротою до людей. 

Героями багатьох поезій В. Симоненка є люди праці — прості, звичайні, відверті. Такі як безіменна «щаслива» доярка з вірша «Дума про щастя»: …в доярки цієї щасливої руки й ноги вночі гудуть. Тому-то і щастя її — «важке», обікрадене, бідне. Вона здобула його важкою фізичною працею, постійною втомою. Так В. Симоненко показав красу та велич душі простої трудівниці, і засудив тих, хто, не цінуючи важкої праці та права на щастя, змушує її жити і працювати в тяжких умовах. 

Таким був і Василів дід Федір Трохимович, від якого онук узяв багато гарного, зокрема доброту і любов до людей. Саме про нього й написаний один з кращих віршів поета «Дід умер». 

Образ діда, вічного сільського трудівника, виписаний з величезною любов’ю, пошаною, з глибокою вдячністю за все, зроблене ним для людей, для землі. Він тепер вже не встане 

І ранком не піде Із косою на гору круту, І не стане монтачкою тишу будити, Задивлятися в небо, як гаснуть зірки. Лиш росою по нім буде плакати жито І пливтимуть над ним непомітно віки. Дід був «гарною людиною» — так просто й вичерпно дається в народі найвища оцінка людині, її моральним якостям. 

Сила поезії Симоненка — в безмежній щирості та правдивості. У нього, як писав Т. Шевченко, «нема зерна неправди за собою», зате є величезна любов до простої людини. Вони, люди праці, асоціюються у поета зі словом Україна, народ український. Він вірить у майбутнє своєї Батьківщини і свого багатостраждального народу, у його невмирущу силу: 

Народ мій є! 
Народ мій завжди буде! 
Ніхто не перекреслить мій народ! 
Пощезнуть всі перевертні й приблуди, 
І орди завойовників-заброд.