Збудь-якого художнього твору виписати діалог на 10 реплік.

Дiалог. Уривок з твору Всеволода Нестайко "Тореодори з Васюкiвки":

- Слухай, - раптом каже Ява, - а давай зробимо... пiдводного човна.
- Давай, - не задумуючись кажу я. I тiльки тодi питаю: - А з чого?
- Iз старої плоскодонки. Отої, що бiля верби... напiвзатоплена.
- А як?
-Воду вичерпати, дiрки позатикати, просмолити, верх забити дошками. Отут перископ. Отут люк. На дно баласт.
- А двигун?
- На веслах буде. Нам же не треба, щоб дуже швидкохiдний. Аби пiдводний.
- А дихати?
- Через перископ.
- А на поверхню як випливати?
- Баласт накинем i випливемо.

Відповісти добром на зло, пробачити непростиме - важко. Ми з задоволенням читаємо подібні історії, але коли це ж потрібно від нас, наші гнів, біль, страх, ненависть, жага помсти не дають нам зробити крок до прощення. Ми продовжуємо жити з болем в душі, зростається з нею, пристосовуємося до неї, але не прощаємо. 
Ніхто не сумнівається, що для того, щоб прожити довге і щасливе життя, потрібно навчитися прощати. Можливо, той, хто цілеспрямовано заподіяв нам страждання і біль, не має права на прощення, але ми маємо право бути вільними від цього зла. Ненависть як кислота випалює нашу душу, забарвлює світ в чорні фарби, робить нас нещасними. Тому, хто заподіяв нам страждання, нашепрощенняне потрібно. Він продовжує відчувати задоволення гаючи, як руйнується наше життя. У цьому випадку кращою помстою ворогові стануть наші щастя і успіх. 
Помста, яка перетворює зло в добро, обеззброює ворогів, робить їх потуги сходинками в нашому духовному зростанні, в русі вперед. Думаючи про своє ворога як про те, хто допоміг нам стати сильніше, ми й справді знаходимо над ним силу. Тепер не ми, а він буде руйнуватися як особистість від власного зла. 
Перебуваючи у владі гніву, ми дивимося на заподіяне намзлоз однобокою позиції. Ми бачимо лише негативний досвід того, що сталося з нами. Проте немає таких ситуацій, з яких не можна витягти щось позитивне. 
Складіть список хорошого, що придбали ви в результаті цього жахливого досвіду. Запишіть 10 позитивних результатів, витягнутих з завданої вам зла, і у вас з'являться сили і можливість пробачити непростиме. 
Згадайте про тих, хто підтримував вас, щиро за вас переживав, думайте про їх доброту і безкорисливість. Усвідомлення того, що ви не самотні, не залишені з бідою один на один, до вам вистояти. 
Викресліть людини, яка заподіяла вам біль, зі свого життя, звільните себе від його потворності. Він не заслуговує того, щоб ви знову і знову зверталися думками до нього. Поки ваша ненависть зв'язує вас з цією людиною, біль залишиться з вами. Звільнення через прощення порівнянно зі звільненням з пут неволі. 
Пробачення не означає прийняття неправильного поводження. Зло має бути покаране, але не слід робити прагнення покарати його головною метою свого життя. Іноді слід покластися на вищі сили, повірити в неминучу відплату за вчинене зло. 
Припиніть розповідати про свою біду кожному, хто готовий вас вислухати. Нещастя, що зруйнував ваше життя, не торкнулося життя інших, решта світу живе за колишніми законами, ваша біда не порушила її підвалини. Не вимагайте, щоб весь світ занурився в пучину горя разом з вами, це неможливо. 
Якщо ж немає можливості і сил відкинути нав'язливі думки, спробуйте розповісти собі цю історію з точки зору вашого ворога, так, як ніби це він розповідає її іншим. Це складно, але якщо впоратися з цим, можна побачити подію іншими очима. 
Не поспішайте, дайте собі час змінитися. Якщо ви занадто довго були у владі негативних сторін вашої біди, то буде потрібно час, щоб свідомість перешикувалося. Будьте добрі і терплячі до себе. Вибачте себе. Ваша емоційна біль принесла вам біль фізичний. Потрібен час, щоб зажили фізичні і емоційні рани. 
Кожен раз, коли згадуєте свого ворога, подумки шліть йому благословення. Бажайте своєму ворогові хорошого. Це не вийде з першого разу, і вам доведеться змушувати себе робити це. Перші побажання добра будуть нещирими і лицемірними, але поступово це увійде в звичку, і ви помітите, як стихає вашаненавистьі біль. Жалість до ворога до вам пробачити його. 
Справжнє прощення завжди беззастережно і не приймає жодних умов. Прощення важко, але жити з ненавистю і болем ще важче. Неможливість пробачити означає небажання прощати. Прощення - це вибір, а будь-який вибір, зроблений людиною, повинен нести йому благо.

УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ 8 клас - 2017 рік

Без дружби життя неповноцінне (за твором Н. Бічуї «Шпага Славка Беркути»)

«Шпага Славка Беркути» — шкільна повість про непрості стосунки підлітків-однокласників, про пошук себе, дорослішання, розуміння людей та навколишнього світу. І хоча твір був написаний та виданий ще в 1968 році, проте проблеми, порушені Ніною Бічуєю, є гостро актуальними й зараз. Мені здається, письменниця добре знає дитячу психологію, уміє писати про те, що хвилює підлітків, тому читати її твір надзвичайно цікаво. Одна з основних проблем повісті, яка стосується кожного з нас, — значення дружби в житті людини.

Друзі потрібні кожному, без них набагато важче жити в такому неспокійному й непередбачуваному світі. їхня підтримка захищає нас від стресів та самоти, допомагає у важких життєвих ситуаціях. Справжні товариші — це люди, на яких завжди можна покластися, вони сприймають нас, якими ми є, уміють розділити з горе й радість.

У повісті показано дружбу між однокласниками — Славком Беркутою та Юльком Ващуком. Вони мешкають у Львові, знають одне одного давно й навіть сидять за однією партою. Але якщо Славко завжди робив усе, щоб підтримати товариша (наприклад, віддав йому взимку свою шапку, щоб приятель не захворів; навмисно програвав йому під час гри в шахи, аби друг порадів), то Юлько, здається, завжди ніби дозволяв із ним товаришувати. У підлітковому віці це призвело до конфлікту між друзями. Ярослав вважає, що Юлько став занадто зарозумілим, пихатим, невдячним, йому все дається легко без будь-яких зусиль. Сам же Беркута — борець, йому доводиться важко працювати: спочатку над тим, щоб перемогти хворобу, яка ледве не зробила його інвалідом, багато навчатися, наполегливо тренуватися, щоб досягти успіху. З іншого ж боку, Юлько Ващук переживає непростий період: він не має справжнього родинного тепла, ніхто не сприймає серйозно його захоплення малюванням. Проте в Беркути, на думку хлопця, усе в житті гаразд: той має підтримку від батьків, користується повагою однокласників, блискучо виступає на спортивних змаганнях і навіть потрапляє до молодіжної збірної.

Кульмінацією конфлікту між хлопцями стає сцена двобою в спортивній залі під час тренування фехтувальників, коли Юлько кидає виклик Беркуті, хоча сам ніколи в житті не тримав шпаги в руках. Славко, звісно, не мав права битися з недосвідченим, але непорозуміння між приятелями досягло критичної межі й потребувало розв’язання: «Я не думав тоді, не розмірковував, що битися з Юльком — просто нечесно, все одно, що з беззбройним, він ніколи шпаги не тримав досі, я мусив йому довести, що сильніший за нього і маю в чомусь рацію, а в чому, тоді ще не міг пояснити...» Чи багато хто з нас утримався б від бажання хоч раз побачити кращого від себе переможеним?

Шпага Беркути зламалася, завдавши Юльку легкої рани, але, як виявилося, головний бій між образою та заздрістю був попереду... Ващук підмовляє місцевих покидьків побити колишнього друга, підстерігши ввечері після тренування. Ситуація ж складається так, що план провалюється, а Юлько опиняється в міліції й називається Славковим іменем, чим завдає багато неприємностей своєму однокласникові. Тож Беркуту звинувачують у злочині, якого він не коїв. Йому здається, усі відвернулися від нього. Хлопцеві важко, але він гідно тримається. І саме в цьому випробуванні Ярослав зрозумів, як важливо мати справжніх друзів, а також усвідомив необхідність боротьби не тільки у спорті, а й у повсякденному житті. Ситуація показала, що справжніми друзями Славка були батьки, однокласники, зокрема Лілі Теслюк, учитель географії, тренер Андрій Степанович — усі ті люди, які до останнього вірили йому, допомагали й підтримували, як могли. Юлько ж навіть не знайшов у собі сил зізнатися в скоєному й залишився самотнім. Мені неймовірно шкода таку людину, яка заплуталася, не має ні підтримки друзів, не відчуває тепла батьківського вогнища.

Народне прислів’я твердить: «Людина без друзів, як дерево без коріння». Повість «Шпага Славка Беркути» показує нам, наскільки важливою є для кожного підтримка друзів, рідних, і настільки нестерпно важко, самотньо жити без неї. Мені стала зрозумілою назва твору: зброя може захистити, а може вбити. Так само й слово друга може зцілити й підтримати, а може зганьбити й знищити. І тільки нам вирішувати, як діяти, бо рано чи пізно доведеться відповідати за вчинки перед собою й світом.