Напишіть твір на одну із запропонованих тем (обсяг роботи 200- 250 слів) 1. спадщина «розстріляного відродження» - то важлива й цікава сторінка нашої культури. 2. життя та творчість миколи хвильового – це безумна подорож… напишіть твір-роздум 3. сміливі завжди мають щастя (за романом і. багряного «тигролови»)

Ці слова, що несуть у собі мудрість багатьох віків, рефреном звучать упродовж усього роману Івана Багряного "Тигролови". Спочатку їх вимовляє стара Сірчиха, потім повторює головний герой, і, нарешті, саме цими словами завершується роман. А чи справді у сміливих завжди є щастя? Чи здобув щастя Григорій Многогрішний?

З перших рядків нас приваблює образ Григорія Многогрішного, непримиренного борця за справедливість, людини, наділеної могутньою волею до життя, життя, гідного людини, а отже, життя на свободі. Будучи ув'язненим, він постійно шукав і використовував найменші шанси на втечу, і в результаті — напівзнищений фізично політв'язень, вина якого у любові до свого народу, виривається з божевільні. Але ось він знову в'язень. Його засуджено на 25 років каторги — на повільну жахливу смерть. Вся його свідомість противиться цьому, а незламана, неупокорена воля до життя "проривається зі стиснених щелепів". Вирізавши дошки у вагоні, він сміливо, без жодного сумніву вистрибнув на ходу зі "скаженого поїзда" назустріч щастю, а можливо, і смерті.

Але ж сміливі заслуговують щастя! Григорій живий, і він на волі! Однак перед ним ще одне випробування — його чекають безмежні тайгові нетрі, в яких немає чим поживитися виснаженому герою: "Ні риби в струмках, ніякого звіра, ніяких пташок у тих нетрях. ... Ні ягоди, ні якогось овоча, крім гадючих грибів...". Він бореться з голодом, фізичною втомою, зневірою і відчаєм. Але сили покидають його: "Не хотілося рухати ні рукою, ні ногою. Не хотілося думати. Хотілося лежати й лежати. Вічність лежати так...". Із забуття, з напівмертвого стану Григорія вивів крик про до Він, знайшовши в собі сили, сміливо кидається на до мисливцю, на якого напала розлючена ведмедиця.

Та сміливі завжди мають щастя! Рятуючи незнайому людину, Григорій рятує і себе. Але головне — його знаходить кохання — він завойовує серце гордої, вродливої Наталки Сірківни і має щастя в особистому житті. Молодята, благословлені батьками, сміливо кидають виклик долі і з дивовижними пригодами переходять кордон і опиняються в безпечному місці. Адже сміливі мають щастя! Тут вони дають волю своїм почуттям: "Дуріли обоє, опиваючись тим щастям до нестями". Як складеться їх доля в майбутньому, ми не знаємо, але можна з упевненістю сказати, що свою любов, своє щастя вони збережуть.

Цікаво й оптимістично закінчується твір: у романі з'являється ще один сміливець — "одчайдушний і безмежно вірний" пес Заливай, щастя якого — бути поряд із Наталкою і Григорієм, яких він подався доганяти. Та чи успішно? Але сміливі завжди мають щастя!

Я знав від друзів по роботі,
що цей директор — кар'єрист
На підлабузницькій підлоті
Надвидатний розвинув хист.
Вмостившись вигідно за «пультом»,
Він діяв методом старим:
Служив лиш культикам і культам
І їхнім дамам дорогим.
Він по шкалі номенклатурній,
Що склалась в культовій порі,
Містив одних в тісні конури,
Других — у люкси нагорі...
— Ну що ви! Всяке є насіння
І всякий сорт працівників.
А ви ж — начальник управління
Всіх українських вітряків!..

2.Де трибуна, мікрофон,
Там і він, як Ціцерон.
Лиш підійде до контори
— Клич негайно всіх на збори!
...Трішки щось про Занзібар,
Кілька слів про чорний пар.
Знов торкнеться, після зябу,
Міжнародного масштабу...
А на той, он, ХТЗ,
Що не оре й не везе,
А стоїть з обдертим боком,
Він не кине навіть оком.
Кожним словом — дзень та брень,
Не цікавиться лишень,
Чи тут мають трактористи
Де спочити і поїсти.

 

 

Объяснение:

Объяснение:

Спочатку — це манірна легковажна дівчина, що повернулася після навчання в інституті в маєток своєї бабусі. Пансіон “благородних дівиць” не виховав у панночки жодної благородної риси характеру. Не привчена до праці змалку, інститутка веде паразитичний б життя. Вона влаштовує безкінечні бенкети, приділяє непомірну увагу своєму туалетові. Панночка — жорстока. Важка праця на панському дворі супроводжувалась бійкою, лайкою і катуванням дівчат. Коли їй щось потрібно, вона стає улесливою, домагається чого хоче. Панночка не здатна по-людськи любити. На чергових банкетах вона з усіма хитрувала, лукавила, удавала з себе привітну, ласкаву, закохану, а насправді нікого не любила. Вона зуміла закохати в себе полкового лікаря, і коли він став нареченим, невдовзі прибрала його до рук, зробила з нього свого раба. Кохання її “чудне”. Вона сумує, плаче, бо наречений її бідний. Настрій її міняється, як тільки вона дізналась, що нареченому в спадщину дістався хутірець. Де взялася люб’язність, привітність, радість! У неї любов тільки за багатство, маєток. Ось яка у панночки мораль. Ще лютішою стала інститутка, коли відчула, що в неї є свійхутірець. Прибравши до рук чоловіка, вона перетворилася з “освіченої” панночки на самодурку. Під час господарювання на хутірці вона стає зажерливою, скупою, брутальною і роздратованою. Вона брехлива, люта, груба та некультурна. Необмежена влада над кріпаками ще більш спустошує душу інститутки, робить її жорстокою та бездушною;