Написати твір роздум " ярослав мудрий"

Український народ має всі підстави пишатися своєю славною історією. Протягом віків Україна переживала дні сили і слави, мала справді легендарних героїв. Одним з них є київський князь Ярослав Мудрий.
Остаточно розбивши печенігів, Ярослав дбав про лад і спокій у країні. Побудував величаву церкву святої Софії, дав наказ записати усі права в одну книгу і назвав її "Руська Правда". Але найвищою заслугою князя було заснування шкіл та поширення освіти серед українського народу.
Своїми мудрими розпорядженнями і законами князь Ярослав зміцнив українську державу так, що сусідні країни дбали про його приязнь.
Князював Ярослав тридцять п'ять років і дістав імення "Мудрого"

Кажуть, це три сестри, а мати їхня - мудрість. Три людські цінності, три почуття людського серця. Вони допомагають жити, вони дають радість, дають силу духу у важкі хвилини. Вони рятують, а іноді творять справжні дива.Хто з них старший? Віра? Віра дає надію, а та приводить до любові. Але вони можуть і мінятися місцями. Іноді все починається з любові. Вона породжує надію, а та зміцнюється до віри. Або, навпаки, під час якихось неприємностей раптом затеплиться вогник надії. Розгориться і зміцниться до віри, до віри в найкраще, в успіх. А потім все благополучно вирішиться, і світло любові осяє все навколо.Але у трьох сестер не так багато сил поодинці. Тому, щоб створити щось значне, людина повинна володіти сильною, непохитною вірою. Ще щирою, невмирущої надією. І ще - любити. Безкорисливо, променисто, від чистого серця.Я знаю таку історію - в однієї нашої знайомої донька потрапила в автокатастрофу. Вона довго лежала в реанімації , у неї все було переламане, все в опіках. Лікарі сказали, що вона не виживе, що все лікування - тільки мука. А якщо виживе, то не зможе вести нормальне життя. Але мама вірила в те, що все буде добре, не відходила від неї, піклувалася і молилася, хоча вона нерелігійна жінка. І дівчинку врятували. Дівчинці потім дали інвалідність, але в вона ходить, вчиться, живе, як нормальні люди.Коли три сестри, Віра, Надія та Любов збираються разом, вони здатні творити чудеса, звертати гори. А зібратися вони можуть тільки в душі людини, в людському серці. Так знайдемо там місце для них.

«Надежда-это пугливая птаха, которая гнездится в душе человека», — эти слова американской поэтессы Эмили Дикинсон заслуженно стали афоризмом.
Мыслители всех времен по-разному относились к надеждам. Кто-то считал их лучшим человеческим двигателем, а кто-то – наивысшим злом. Однако все сходились в одном: когда пропадает надежда, возникает пустота. Именно надежда, притаившись в сердце, дает возможность быть счастливым даже среди несчастий.
Человеческая природа такова, что свои надежды человек прячет в глубине души, лелеет их и до последнего верит, что они непременно сбудутся.
В литературе тема надежды встречается довольно часто, как и в жизни. Одним из примеров тихой греющей сердце надежды являются верования героев пьесы М. Горького «На дне». Все герои произведения, за исключением, Бубнова, отвергают свой «ночлежный» образ жизни. Они надеются, что судьба преподнесет им еще один шанс, который позволит им подняться со «дна». Так, например, Клещ говорит: “Я — рабочий человек… я с малых лет работаю… Ты думаешь, я не вырвусь отсюда? Вылезу, кожу сдеру, а вылезу… Вот, погоди”, умрет жена…” Усиливают надежды на новую жизнь речи Луки.
Только благодаря надежде Мастер из произведения Булгакова написал свой роман о Понтии Пилате. Робкий, но талантливый писатель, мечтавший вырваться из своего подвальчика, из своей не самой благополучной жизни, надеялся, что его роман будет напечатан. Только надежда, греющая его сердце, заставляла его закрывать глаза на существующие в литературной среде порядки. Была надежда – были силы писать.