Урядках «це був воїн, безстрашний месник, подiбний до прадiдiв своїх, iм’я яких носив» йдеться про а)івана запорожця; б)василя кравчину; в)романа запорожця.

Йдеться про Романа Запорожця В)

Три як рідні брати
Повість

Ледве Іванові виповнилося двадцять років, як його забрали в солдати.
Вдома зчинився великий плач, плакали і мати, і сестри.
Попрощався солдат з усіма й пішов.

Пройшло два роки, та немає Іванові втіхи. Легшає тільки тоді, як Богові.
Він відрізняється від усіх інших солдат, в казармі всі кричать і б’ються, а він все мовчить. За це капрал Косович прозвав його кам’яним.
Якось капрал прибігає в казарму і повідомляє Іванові Шовканюку, що до нього з дому прийшов лист. Солдати сміються, що тепер хлопцю доведеться за все платити. Тільки сам Шовканюк знає, як тяжко живе його мати-вдова з дітьми, а брат зовсім хворий.

Наступного дня Іван приходить за листом, а капітан кидає йому лист просто в обличчя. Поніс хлопець листа до єфрейтора, щоб прочитав. Писали, що брат Онуфрій лежить при смерті, сестри пішли в найми, а брата Василя взяли у двір до волів. Все мусили продати за податки.
Онуфрій прощався з братом, просив не забувати та прийти у відпустку до матері.
ІV
Наступного дня хлопець знову йде до капітана просити про відпустку. Той тільки розсердився й звелів заарештувати нахабного солдата. Та Іванові все вже було байдуже. Хотів він навіть втопитися від такої наруги.
V
На третій день Івана повели до рапорту. Капітан звелів прийти всім словакам, яких зловили після повстання 1848 р. Просив їх залишитися ще на один рік. Згодився тільки один капрал Бай, який поставив умову: залишиться, якщо Шовканюка пустять у відпустку.
Капітан погодився.
VІ
Наступного дня Іванові видали документ і стару шинель. Він все хотів дочекатися Бая та подякувати йому, але побоявся, що начальство передумає.
Вийшовши на дорогу, побачив капрала й дуже зрадів. Зайшли вони вдвох у шинок, випили вина. Капрал подарував Іванові на дорогу кілька монет, примусив узяти. Хлопець вирішив купити подарунки рідним.
VІІ
Через тиждень, на Святий вечір, Іван був на Вижниці. До рідної хати залишалося небагато, та стало йому зовсім погано від голоду. Хлопець присів і вже ніяк не міг встати. А зверху сипав сніг.
VІІІ
Прокинувся Іван у теплому ліжку, а над ним стояв красивий молодий жандар. Він розповів, що знайшов Івана біля будинку непритомного.
Другий жандар зауважив, що треба менше пити. Іван став турбуватися, де його одяг, бо мусить іти, та молодий жандар заспокоїв його і попросив залишитись до наступного дня. Це підтвердив і лікар.
ІХ
Іван згадує своїх рідних. Жандар розповідає йому, що вже тиждень минув, як брата поховали. Іван здивувався, що той знає його родину. Той розказує, що зупинявся у них на квартирі, там і познайомився з Онуфрієм. Розказав і про те, що сестри в наймах, та сам чомусь почервонів.
Дивіться також
Три як рідні брати (скорочено)
Х
Наступного дня Іванові полегшало, і він зібрався в дорогу. Жандар повідомив, що по нього приїде віз.
Вдома було холодно, мати лежала на печі ледве жива. Коло неї сидів молодший син Василь. Іван зразу почав хазяйнувати В хаті: запалив піч, порався. Став розпитувати й про Онуфрія. Близько півночі прибігли сестри, розказували, що паки їх не пускають з двору, тому вони не можуть допомагати матері.
Іван роздав усім подарунки, залишився тільки Онуфріїв.
ХІ
Наступного дня Іван пішов найматися на роботу. Працював у лісі до страшного поту. Через два тижні прибіг Василь зі звісткою, що мати зовсім слаба. Прийшов син додому, а мати вже померла. Іван став лаяти малого, а той плаче та говорить, що мати його не пускала, бо боялась за нього.
ХІІ
Поховав Іван свою матір та й сам захворів. До нього приходить піп, вимагаючи плати за похорон, та так і пішов, забравши торбину з військовим одягом. Прийшли війт і десятник питати, чому покинув роботу. Хлопець обіцяв відробити, як видужає. Війт пропонував підписатися на ґрунт, але хлопець відмовився.
Зовсім гірко стало Іванові.
До нього зайшов товариш Як

Від виходу друком першого видання "кобзаря" і до сьогодні про т. шевченка, його життя і геніальну творчість надруковано стільки книг, статей, досліджень не тільки в україні, айв інших країнах світу, що їх навіть не перелічити. його поезія, вірші й поеми хвилювали та хвилюють не одне покоління читачів.з поетичною спадщиною т. шевченка я почала знайомитися ще в дитячому садочку, потім стала читати шевченка в школі. вірші, поеми, хвилювали мене, викликали співчуття. серед поетичних творів особливо пам'ятними для мене є поезії, які ніби відкривають внутрішній світ митця. перш за все це поезії "думи мої, думи мої". чому поезії, а не поезія? у т. шевченка є дві поезії з такою назвою, які, на мою думку, доповнюють одна одну і свідчать про незмінність поглядів поета на творчість та її призначення.перша поезія з такою назвою написана т. шевченком 1839 року в петербурзі. уже викупили тараса з кріпацтва, уже навчався він в академії художеств, а прагнення писати не покидало митця. чи потрібно його слово, його "діти", як називає шевченко поетичні рядки своїх віршів? і для кого? т. шевченко — син свого народу, відданий син своєї вітчизни, а тому і ставить перед собою митець завдання: думи мої, думи мої,квіти мої, діти! виростав вас, доглядав вас, —де ж мені вас діти? в україну ідіть, діти! в нашу україну.служити своїм словом рідному народові й вітчизні, будити в ньому волелюбність — таке завдання поета: за степи та за могили,що на україні,серце мліло, не хотілоспівать на чужині.а в однойменному вірші 1847 року "думами" поет називає вісті з україни, без яких він не може жити па засланні. це сум за рідшім краєм: думи мої, думи моїви мої єдині,не кидайте хоч ви менепри лихій годині. "думи мої, думи мої" 1839 року — це твір-програма поета. покладена на музику, ця поезія стала гімном творчості кобзаря. коли лунає шевченкове словю під ід музики, то мені теж хочеться встати і співати, — ось така сила — сила шевченкового слова.