Напишіть твір чи варто берегти кохання за повістю пісня над піснями будьласка дуже треба на завтра

кожна людина на землі – особистість. і кожна потребує особливого почуття, тобто любові. але в українській мові є чудове слово – кохання.на перший погляд для того, хто не вникає у зміст цих двох слів, нічого особливого. проте, кохання – має глибоке і важливе для людини поняття.дехто називає кохання позитивним емоційним сплеском, потягом, симпатією чи навіть хіттю. але усі ці почуття здатні швидко змінюватися. у такому «коханні» часто присутній егоїзм. воно - за щось. якщо це "щось" змінюється, то кохання минає.наприклад, хлопець захоплений вродою жінки, йому до вподоби її фігура, колір очей і волосся і він зовсім не думає, що через деякий час усе це може не лише змінитися, а й набриднути. чи буде він як і раніше кохати її? або жінка, зустрівши багатого чоловіка, вирішує, що з ним вона може зв''язати свою долю. але в одну мить матеріальне становище змінюється, з''являються скрута і негаразди, а з цим кудись поділося й кохання.таке кохання також шукає зручностей і благ для себе, і якщо цього немає, вона закінчується.знаю один випадок. жінка закохалася в чоловіка – за його мовчання і розумні поради. кохання щодня росло, росло і наче троянда розквітало. з часом він також відчув потребу у їх спілкуванні. і знайшов для себе в ній одну надзвичайну рису – вміння бути успішною у суспільстві. в якийсь прекрасний момент їхні погляди, думки і бажання зійшлися. поступово жіноче кохання наштовхнуло на закоханість чоловіка. проте закоханість – це не перший етап кохання, а самостійне почуття, яке дуже швидко минає.зазвичай більшість людей носить маску, і їх бездоганні манери в перший час нас вражають.так і тут. жінці здавалося, що чоловік – унікальний у всіх відношеннях і стосунках. вона кохала і не бачила його не достатків.намагаючись бути приємним, він постійно догоджав, заховавши усе далеко не краще - злість, дратівливість, нестримний потяг до гарних жінок, до багатства, тримаючи усі ці якості під контролем. минав час. були різні обставини, серед яких жінка стала розпізнавати його риси характеру, поведінку і темперамент.зрештою, щоб добре взнати людину потрібний час - місяці, а то й роки.і можливо все б закінчилося, якби не глибокі стосунки, які ускладнили емоційну реакцію. пара не розривала стосунків не тому, що їх не пов''язували спільні інтереси, а тому що їх взаємно задовольняв секс.у книзі пісня пісень написано: "міцна як смерть любов" . чому любов порівнюється зі смертю? тому що, коли в серці народилася любов до одного, ти вмираєш для всіх інших. вже не може бути й мови про будь-які загравання, захоплення, почуття до іншого. тому жінка помічаючи вади свого коханого не хотіла розриву стосунків.своє кохання вона асоціювала з почуттям самовпевненості, довіри та безпеки. окрім цього воно надихало її на творчість у найвищому сенсі слова.коли ж чаша кохання жінки стала наповнюватися слізьми від щоденних суперечок, звинувачень у тому чого вона не робила, щось в середині – похитнулося.у таких випадках – вся надія на бога. і він покаже ситуацію, в якій можна знайти відповідь. жінка в один день залишилася без грошей, житла і роботи. кидається за порятунком до свого коханого, а він тихо і мило усміхається і каже: «бідна! і що ж ти тепер будеш робити! ? ти ж знаєш, я не маю грошей, хати, хіба що машина. чим я тобі »ось тут і відкриваються очі. ось туті виявляється суть кохання і закоханості.закоханість - руйнівна, вона несе безлад. кохання враховує недоліки, закоханість - ігнорує їх. кохання є розпізнати в одному прекрасні якості і на їх основі побудувати ваші відносини. знаючи про ці якості і навіть у якійсь мірі ідеалізуючи їх, ви вже ніби не помічаєте недоліків.так і тут. закоханість тут же вмерла, варто було лише зачепити за живе коханого, а надалі зникнути з поля зору. кажуть: "з очей геть - з серця геть", оскільки закоханість і жива-то лише за рахунок фізичного потягу і ще однієї-двох якостей.чи зник інтерес жінки до коханого чоловіка? ні, але почав згасати, вона ж зрозуміла, що тут йдеться не про його кохання до неї, а про закоханість, яку він не витримав при першій перевірці часу. і можливо жінка своїм коханням впорядковувала б фізичні контакти, але вона зрозуміла, що його закоханість лише експлуатує їх обох.отож, якщо ви справді кохаєте, то у вас народиться впевненість, віра, ви станете ідентичністю. і ви зможете перевірити чи укріпити ваші стосунки, якщо звичайно не помиляєтесь у людині, що поруч з вами.своїми відносинами потрібно обом бути задоволеними, а не тішитися самому від власного задоволення.

Головна думка повісті видатного українського письменника І. Франка «Захар Беркут», на мій погляд, така: сила народу полягає в згуртованості, єдності і відданості своїй Батьківщині.

У цьому творі письменник докладно розкрив умови життя тогочасних тухольців, їх побут, знання, головні риси характеру цих людей. Живучи серед неприступних гір і лісу, вони вели безперестанну боротьбу з природою. Ця боротьба породжувала у людей кмітливість, виховувала сміливість, гартувала волю, потребувала взаємодо дружніх дій. Усі джерела добробуту на той час були суспільними, спільною власністю були ліси, земля і засоби виробництва. Тому «мов одна душа, стояла тухольська громада дружно в праці та вживанню, в радощах і в горю. Громада була для себе і суддею, і впорядником у всьому…».

Жити заради громади, працювати для неї і боротися за її добробут вважалося най почесним обов’язком. Єдині тухольці були і в боротьбі з ворогом, причому думали вони не тільки про себе, а й про сусідні села, коли тим загрожувала небезпека. «А випустивши вас із сеї долини, ми випустимо згубу на ті сусідні, з нами сполучені громади … Обов’язок наш витривати на своїм становищі до остатньої хвилини, – і так ми зробимо», – казав головний герой повісті і голова тухольскої громади Захар Беркут. Навіть у своїй промові перед смертю він намагається ще раз довести тухольцям, що їхній добробут і їхня сила полягають в згоді та єдності: «Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас».

Не менш глибоко в повісті «Захар Беркут» опоетизована і сила згуртованості, сила народу, здатна подолати будь-якого ворога і найбільші у житті труднощі. Тухольська громада і громади інших сіл мали постійний зв’язок між собою, навіть збудували дорогу між селами, пробивши стежки через гірські скелі. Спільно вони вели і боротьбу проти монгольської навали. Письменник у своєму творі яскраво відображає груповий образ молоді, яка прийшла на до тухольцям у цій боротьбі: «Хлоп в хлопа, мов рослі явори, стали всі три відділи довгими рядами перед зібраною громадою і уклонили хоругви на знак привітання. Любо було глядіти на ті здорові рум’яні лиця, розігріті мужньою відвагою і гордим почуттям того, що їм прийдеться заступати своїми грудьми все, що найдорожче у них на світі, що на їх оружжя покладено велике діло». Тухольці були згуртовані, коли збиралося до важливого бою с загарбниками рідної землі. Коли вони готувалися до нападу, до роботи «спішила вся тухольська громада. Молодці несли на плечах довгі, і;рубі ялиці й драбини, дівчата величезні вінці з листя і смерекового галуззя, старші несли довгі збитки шнурів і линвів».

Сам Захар Беркут багато мандрував і набрався великою життєвої мудрості. Заради громади він прагнув «віддати ціле своє життя на поправу і скріплення добрих громадських порядків у своїй рідній Тухольщині». Захар бере активну участь у житті своєї громади навіть у похилому віці, він допомагає селянам, ділиться з ними своїми лікарськими знаннями і досвідом у інших справах. Перед смертю Захару вдається побачити перемогу тієї справи, заради якої він поклав своє життя. Свідчить про відданість Захара Беркута цій справі яскравий епізод, в якому йде мова про його готовність заради перемоги над ворогом пожертвувати навіть своїм сином: «Нехай радше гине мій син, ніж задля цього має піти хоч один ворог нашого краю!».  

Повість І. Франка «Захар Беркут» я вважаю поетичним гімном пройнятого єдиним прагненням, згуртованого колективу людей, який здатний перемогти найсильнішого ворога і подолати найбільші труднощі. Своїм твором письменник закликає український народ до об’єднання прагнень до кращого майбутнього і єдності. І. Франко сповнений щирої віри в силу свого народу, який колись все одно доб’ється свободи, незалежності і кращого життя. «Щаслив, кому судилось жити в ті дні! Се будуть гарні дні, дні весняні, дні відродження народного», підтверджує це І. Франко «золотими словами» Захара Беркута.

Писати - спочатку означало малювати, прикрашати,

згодом відбулось перенесення значення (проте у слові «писанка» первісне

значення все ще зберігається).

Азбука - від аз, буки – колись це були перші літери

алфавіту.

Диктант -  від латинського dictans, що означало «повторяти, диктувати».

Олівець - від «олово» (олово – свинець), бо стрижні

для олівців виготовляли зі свинцю або з олова та цинку.

Канікули - у перекладі з лат. Канікули спочатку

означало зірку Сіріус, через яку улітку проходило сонце. Саме у цей час у

навчальних закладах робили перерву в заняттях.