Речення з підметом речення з присудком

Подякуємо лісам та полям за їх дари.
Дерева нахилило вітром

   Твір-роздум на тему "Добро чи зло перемогло в повісті-казці "Місце для дракона" пропоную скласти так:
   "Місце для дракона" - фантастичний твір, у якому головний герой - дракон. На відміну від інших драконів, останній з них є добрим, чуйним та відвертим. Добрий дракон Грицько уособлює найкращі риси. Він зумів приборкати свою хижацьку натуру та розвинути найкращі якості. Тобто Грицько - представник доброго світу. А хто ж уособлює зло? А зло - це людське суспільство з усіма вадами: жагою влади, невмінням організуватися, заздрістю.
    Суспільство починає обурюватись, що поряд з ними мешкає дракон. Нікого не хвилює, що у цьому випадку не Грицько хижак. І починається вкрай безглузде полювання на нещасну та самотню істоту, яка ніколи нікому не робила поганого. Грицько навіть харчувався не м'ясом, як інші хижаки.Добро чи зло перемагає у казці? Я вважаю, що зло. Це дуже прикро, але Грицько відходить у небуття. А нещадне суспільство продовжує існувати та шукати, кого б знищити наступним.

У книзі Юрія Винничука “Місце для дракона” все перевертається з ніг на голову: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає пишних молодиць, а добрий травоїд­ний мрійник та романтик. Тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери замість людських останків милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. А найцікавіше, що дракон, він же Грицько, пише вірші. Лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”. Традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон Грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона. Тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі… роз’їхались, адже “лютий хижак” й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому шкоди. Ось така каламбурна зав’язка Винничукової повісті-казки. Далі, як за сценарієм, розпочинається підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше навідується до свого буцімто друга дракона й розпо­відає про свої клопоти через нього. М’якосердий Грицько, він же “кровожерливий” дракон, погоджується битися з лицарями, щоб догодити князеві. “Життя володаря не варте й одного рядка поета”, – розпачливо промовляє Грицькові його наставник і вчитель, самотній старий пустельник. – “Навіщо виховував у ньому розуміння краси й добра? Навіщо зробив з нього поета? Поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні”. Продовжуючи демонструвати весь парадокс того, що відбувається, автор укладає в уста дракона не менш парадоксальну прощальну молитву до Господа.