Переказ тексту хутір надія, , , 50

Степове безмежжя тече буйною зеленавістю хлібів, мерехтить нагрітим від сонця пові степовий океан манить і кличе. хоч би показалась якась щогла серед зеленаво-голубих хвиль — звичайна тополя чи явір! півдня ідемо, і тільки пшениці та ще соняшники, які ледь-ледь розплющують свої золоті очі крізь волохаті вії. і раптом на обрії випливає оазис. що це — марево чи примарна видимість дерев, що ген-ген синіють на видноколі? наближаємося, але марево не відпливає, а виступає ще зриміше: вже видно могутні крислаті дуби, кучеряві липи, кронисті яблуні і навіть одну білокору березу, що вибігла, ніби дівчина в білому, з гаптованими зеленим шовком рушниками. так от який він, хутір надія, закладений давно-давно в степу людиною дивної і суворої долі, ратаєм і драматургом — іваном карповичем тобілевичем — карпенком-карим. в тіняві дерев дрімає стара батьківська хата, в ній народилися сини-соколи, корифеї українського театру: іван, панас і микола, що стали відомими на увесь світ, — іван карпенко-карий, панас саксаганський, микола садовський. дивне почуття огортає, коли ви ходите алеями цього парку, насадженого людиною одержимою, коли зблисне перед вами широкий став, викопаний письменником звичайною лопатою. він знав не тільки перо, а й нелегку працю грабаря. серед широкого подвір'я звелися могутні кронисті дуби, мов могутня козацька сторожа в степу. ось дуби івана, миколи, панаса, марка, марії їх посадили багато літ тому славнозвісні актори під час перебування на хуторі: іван карпенко-карий, микола садовський, панас саксаганський, марко кропивницький, марія заньковецька. нині дуби сягають на півсотню метрів у небеса, широко розкинули гілля і ростуть, незважаючи на південні вітри і спеку. коли пройти алеєю трохи далі, можна побачити ще кілька дубів, які звуться "чумаки", їх саджали гуртом почесні гості хутора, ві шану українським чумакам, які їхали через ці степи за сотні верст у крим по сіль. як добре, що мудрі корифеї українського театру здогадалися лишити по собі таку нетлінну пам'ять. цим дубам рости вічно, і через триста, п'ятсот літ шуміти їм під оцим небом, серед сонячного степового океану. неподалік від старої батьківської хати звівся великий світлий будинок. це — меморіальний музей, збудований за ініціативою уряду радянської україни. у просторих залах зібрано особисті речі братів тобілевичів, цікаві документи, експонати, які красномовно розпові про історію українського театру. шумлять на вітрах гіллясті крони дубів. дрімає в затінку старовинна проста українська хата, в якій були написані великі твори — "хазяїн", "сто тисяч", "мартин боруля". дзюркотить з-під коріння джерельна вода. припадімо ж і ми до чистої води, напиймося з цієї цілющої криниці. (за і. цюпою). план опису . 1.оазис серед степу. 2.стара батьківська хата в парку. 3.став, викопаний письменником. 4.могутні дуби. 5."чумаки". 6.меморіальний музей. зразок переказу. хутір надія степове безмежжя тече буйною зеленавістю хлібів, мерехтить під сонцем. степовий океан манить і кличе. хоч би звичайна тополя чи явір появились серед зелено-голубих хвиль. півдня ідемо, і тільки пшениці та ще соняшники, які ледь-ледь розплющують свої золоті очі крізь волохаті вії. раптом на обрії — оазис. може, це марево? наближаємось, але марево не зникає. навпаки, ще краще видно могутні дуби, кучеряві липи, яблуні і навіть березу, що вибігла, ніби дівчина з рушниками. це — хутір надія, закладений відомим драматургом іваном карповичем тобілевичем (карпенком-карим). у тіні дерев мріє батьківська хата, де народилися сини, корифеї українського театру: іван карпенко-карий, панас саксаганський, микола садовський. алеї парку, широкий став переконують, що письменник знав не тільки перо, але й працю грабаря. серед широкого подвір'я звелися дуби, посаджені славнозвісними акторами, які перебували на хуторі. дуби сягають півсотні метрів у небеса. трохи далі можна побачити ще кілька дубів, які звуться "чумаки", їх саджали почесні гості, ві шану українським чумакам. рости цим дубам вічно. неподалік хати — великий світлий будинок. це — меморіальний музей, в якому зібрано особисті речі братів тобілевичів і цікаві документи. дрімає у затінку старовинна українська хата, в якій писались великі твори. дзюркотить джерельна вода. припадімо і ми до неї, напиймося з цієї цілющої криниці.

    План.

1. Старе оповідання.

2. Ясир.

3. Безпечне життя малого.

4. Забутий рідний край.

хана.

6. Гудець у Києві.

7. Мова пісні.

8. Байдужість юнака.

9. Чарівна сила євшан – зілля.

10. Пробудження ханського сина.

11. Дорога в рідний степ.

12. Кобзарі – гудці народні.

13. Побажання автора.

 

      План.

1. Історія оповідання.

2. Ханський син у Києві.

3. Життя у неволі.

4. Смуток хана.

батька.

6. Гудець у Києві.

7. Далекі слова.

8. Пісня народу.

9. Колискова.

10. Чарівне зілля.

11. Навернення спогадів.

12. Дорога додому.

13. Заклик до нащадків. 

Объяснение:

Є 2 варіанти

Козаччина — одна з героїчних і найславетніших сторінок багатовікової української історії. Понад двісті років — з середини XVI сг. і до останньої чверті XVIII сг. — козацтво було рушійною силою поступу України, вкарбувало слід у її визвольні змагання, оборону від зовнішніх ворогів, розбудову держави, культурний прогрес. Українське козацтво, як вільне військово-промислове об’єднання сформувалося з усіх станів в тогочасного суспільства, насамперед селянства, на права і свободу якого посягала польська шляхта, тому увібрало в себе волелюбні риси українського національного характеру. Утворивши свою козацьку хрисгиянську республіку на низу Дніпра, за порогами, козаки вважали основним своїм завданням боротьбу з турецько-татарської агресією, а згодом, з кінця XVI сг., починаються козацьке селянські повстання і тривалі війни проти польсько-шляхетського панування на Україні, що завершилися народно-визвольною війною 1648-1654 рр. під керівництвом Богдана Хмельницького і приєднанням України до Росії.

    Козаччина була знищена російським царизмом після завоювання Криму й колонізації півдня України. Слава про її звитяжні діла залишилася жити в пам’яті поколінь. Героїчний епос — думи та історичні пісні — зберіг і опоетизував кращі віхи історії козацтва, уславив його численних ватажків, дав оцінку його патріотичних настроїв, бойових виправ, високих моральних якостей, колоритних буднів. Все, що було кращим і світлим і українському народі, асоціювалося з образами козака і Запорозької Січі. В народній пам’яті козак став символом України, її волі, краси, буйної степової вдачі

    Козак — це національний герой, що представляє українську ментальність, українську душу, українське слово. Глибинно цей образ ще не простежений до кінця, не збагнуто всю його велич і повноту. В основі своїй — він ідеальний. Проте, на відміну від закутого в лати і статично­го західноєвропейського лицаря, він рухливий, життєрадісний, дотепний, сповнений гумором і веселощами. Козак умів боро­тися, готовий був умерти за обрану справу, зате умів і радіти життю, віддавав козацьким звичаям і веселощам частину свого неспокійного розгойданого буття.

Ели выжила...