Величні німі зловісні блискавці горобиної ночі палахкотіли, не вгасаючи, між шарами хмар художньо-виражальні засоби !

Оксиморон и метофора

Мова — найцінніший скарб народу Твори з мови

Багата і барвиста мова українського народу. У піснях, казках, прислів’ях і при­казках — життя і мудрість народу, його характер, мрії про щастя.

Але скільки судилося пережити, щоб ми зараз, у XXI столітті, могли сміливо, без перешкод, спілкуватися нею.

Вона прийшла до нас від наших прадідів, збагатившись і відшліфувавшись протягом багатьох століть.

Наші дідусі й бабусі розказують нам, як її забороняли і знищували. І, відверто кажучи, нашим можновладцям це майже вдалося. За довгі роки кріпаччини, існування Радянського Союзу безліч шкіл з українською мовою навчання пере­стали існувати. Історія України та її культура вивчалися лише з того боку, з яко­го хотіли бачити їх керівники великої держави. Ми майже втратили своє корін­ня, забули мову, бо перестали нею спілкуватися.

Сьогодні українська мова офіційно визнана державною мовою України. Але довго ще будемо йти до того, щоб кожен житель України спілкувався українською… Можливо, ніколи цього й не досягнемо. Але не слід опускати руки, треба братися до роботи — відродження і становлення рідної мови, і не слід чекати, поки це зробить хтось інший. Почнемо з себе, з найменшо­го, що в наших силах, — почнемо спілкуватися нею. І тоді з гордістю зможемо сказати:

О мово рідна! Їй гаряче

Віддав я серце недарма.

Без мови рідної, юначе,

Й народу нашого нема.

 Красивий край, де підняли вгору свої шпилі стрімкі скелі Карпатських гір. Серед цих гір, у квітучій долині, лежало старовинне село Тухля. Мешканці цього села складали єдину трудову громаду, де всі мали рівні права, жили мирно і дружно, були вільними й незалежними. Звісно, керівником такої громади повинна бути наймудріша, найдосвідченіша людина. Саме таким був дев'яностолітній Захар Беркут. Він все своє життя віддав громаді, вважаючи служіння своєму народові метою життя. 

Але не завжди все відбувається на користь громаді. І ось на Тухольщині з'явився боярин Тугар Вовк, який прагне заволодіти багатством краю, поневолити його людей. Громада на чолі з Захаром вирішує вигнати боярина із Тухольщини. У мудрого Беркута вистачило сил та енергії, щоб упоратись із цим завданням. Та, як кажуть, одна біда не ходить, а за собою веде іншу. До Карпат підступили монголо-татари, які теж намагалися заволодіти краєм. Боярин вступає з ними у змову, щоб через завойовників досягти своєї мети. 

Неабиякий досвід Захара як стратега і тактика приходить на до мешканцям села. Беркут ставить перед людьми найголовніше завдання: не відбити завойовників, а розгромити їх. Його хвилює не тільки небезпека, що нависла над Тухольською громадою, а й та небезпека, яка загрожує іншим селам. Тому він наказує людям покинути село, піти в гори, а ворогів заманити в долину. Саме під умілим керівництвом Захара громада діє так розсудливо. Йому, Беркуту, вірять і тухольці, і всі жителі усього волелюбного краю. 

Радісно стає Захару, коли він побачив підмогу із сусідніх сіл. А який він вмілий та мудрий організатор військової оборони. Завдяки його розсудливості, правильній організації оборони, передбачливості численне військо ворога було розбите. Боєм керував Захар. Він нічого не боявся. Кулі та стріли його не брали. Скрізь було чути його спокійний, але разом з тим владний голос. Хоч ворогів було набагато більше, але тухольці перемогли. Бо керував боєм розумний та досвідчений Захар Беркут. 

Захар — люблячий батько. Він зумів виховати сина справжнім патріотом. У першій сутичці з ворогом гине багато юнаків. Серед них, так думає Захар, і його син Максим. Тяжко переживає втрату Беркут. Але коли дізнається, що син живий, але ж перебуває в монгольському полоні, то не йме цьому віри. Він вважає, що полон — це ганьба. Дізнавшись, що син гідно поводиться у полоні, Захар трохи заспокоюється. Він готовий пожертвувати сином заради ння народу. Тому не погоджується обміняти свого сина Максима на боярина та бегадира Бурунду: "Нехай радше гине, мій син, ніж задля нього має уйти хоч один ворог нашого краю". Чесність Захара Беркута була однаковою як для тухольців, так і для ворога: "Беркути додержують слова навіть ворогові і зрадникові". Честь для Захара — це смисл його життя. Тому він розуміє дочку боярина Вовка Мирославу, яка просить його стати їй батьком. Свого батька вона відрікається, бо не хоче вважатися дочкою зрадника. Тільки така людина, як Захар, могла зрозуміти внутрішній стан душі Мирослави. 

Захар Беркут був справжнім патріотом. Помираючи, він заповідає всім жити у згоді та мирі, бути дружніми, пам'ятати, що тільки разом громада здобуде перемогу. Мені подобаються такі люди, як Захар Беркут, бо саме такі люди потрібні завжди. З них ми беремо приклад, вчимося бути справжніми патріотами: вірно служити Батьківщині, цінувати гідність, згуртованість, які роблять громаду непереможною.